Барбара Космовська - Буба - мертвий сезон

Проте жодне з передбачуваних Бубою нещасть на неї вдома не чекало. Навпаки. Там панувала похмура тиша, і якби Добавка не метляла весело хвостом, дівчина могла б подумати, що тут ніхто більше не живе.

І вона подалася із собакою на прогулянку.

Накрапало, але щільно вкрита хутром Добавка не зважала на дощик. Буба теж радо підставила обличчя під краплинки, вирішивши, що це можна порівняти з ефектом косметичної маски «зимовий ранок».

— Вітаю вас, панно Задериніс, — почулося раптом.

На лавці сидів її химерний знайомий. Цього разу погода не сприяла дрімоті, тож зручна лавка слугувала йому спостережним пунктом. Він ліниво поглядав на перехожих, певне, дивуючись, куди всі так поспішають.

— Ой, добридень! — Буба обдарувала його щирою посмішкою. — А вам не зимно?

— Звичайно, — дещо театрально відказав той, — ледь дошкуляє холод, оскільки падає дощ.

Дівчина сіла поруч і відстібнула Добавчин поводок.

— Може, панночка вгоститься пивцем? — він простягнув у її бік відкриту пляшку.

— Ні, спасибі.

Бубу цей жест зворушив, тому вона зробила вигляд, наче зазвичай без пива заснути не може, просто в цей момент їй не хочеться.

— Розумію, — погодився з нею сусіда й хильнув добрячий ковток. — Та попередити мушу, що без пивка довго ви тут не витримаєте, панянко, бо, як я вже зауважив, добряче нині віє, дозвольте скористатися літературною цитатою: «ніщо так не розігріває, як у сльотавий день напій хмільний».

Ці рядки залишилися без коментарів.

Новий Бубин знайомий не був обтяжливим балакуном, тож вони просто із приємністю сиділи собі на лавці й потихеньку мокли.

Коли Буба зібралася додому й висловила сподівання, що невдовзі вони собі знову посидять і помовчать, із-за поблизьких кущів розляглося пронизливе скавучання.

— Добавка! — зойкнула перелякано Буба, яка встигла побачити, що її химерний знайомий зі швидкістю світла майнув у кущі. За мить звідти вибігла сука, а за нею усміхнений знічев’я любитель хмільного напою, який міцно тримав за вухо якогось шмаркача.

— Скажи-но панянці, що ти зробив? — наказав він.

— Я копнув собаку, — зарюмсав шмаркач. — Я ненавмисне… — ревів малий, забувши, що хвилину тому був мисливцем на диких звірів.

— Може, панянка бажає, аби я для науки теж стусонув цього отрока, чи якихось інших тортур йому завдав? Я радо від імені вашого собаки так зроблю, — і він галантно вклонився.

Малий шибеник репетував, ніби з нього шкуру живцем лупили, але'його крики аніяк не діяли на Бубу.

— Гадаю, стусана й тортури залишимо до наступного разу, — Буба вдала, ніби глибоко замислилася.

— Ви певні, панянко? — любитель пива й лавочки явно зволікав. — Бо маю бажання крутнути отрока декілька разів довкола його власної осі. Політав би трохи, провітрився…

— Ні, — усміхнулася Буба. — Залишмо й це до наступного разу. Якщо ще раз скривдиш тварину, — грізно звернулася вона до малого негідника, — ми тобі з паном… — і дівчина запитально глянула на знайомого.

— Клеменсом, — гордо підказав він.

— Атож, ми тобі з паном Клеменсом влаштуємо справжній луна-парк: каруселі, влучання в ціль та гойдалки.

— Ще й за квиток нам заплатить! — докинув Клеменс. — Бо такий собі Діснейленд, дозволю собі американський вираз, коштує ніяк не менше, ніж пиво! — шибеникове вухо опинилося на волі.

Малий лобуряка буркнув «вибачте», спік рака й хильцем зник у заростях.

— Дякую вам, — Буба переможно всміхнулася. — Моя Добавка була безпритульною і, мабуть, пережила не одну собачу трагедію.

— Зрозуміло, панянко… — Тепер уже він глянув на Бубу запитально.

— Буба, — відказала дівчина, ледь зашарівшись.

— Бубо, — злегка вклонився Клеменс. — Собака ваша, хоч пива й не вживає, справляє враження культурної, так би мовити, істоти.

— Іще раз дякую і… до побачення!

— До побачення, любі пані, — помахав пляшкою Клеменс, знову поринаючи в осінню задуму.

Ніхто не питався Буби, звідки взялися в її очах веселі вогники. Нікого не здивувало й те, що дівчина безтурботно наспівувала, прибираючи у квартирі. Можна було б сказати, що помешкання нагадувало виставку в меблевому магазині, настільки порожньо там було. Лише мама пробігла кімнатою в новому костюмі та з новою зачіскою, але вона швидше нагадувала НЛО, ніж себе. А Буба знала, що НЛО уникає зустрічей із землянами, особливо тими, хто займається прибиранням планети.

Лише коли у квартирі на Звіринецькій згасло світло, Буба витягла із шухляди письмового столу свого щоденника й занотувала в ньому кілька речень. Почала з того, що написала, як би їй хотілося, аби найближча субота настала вже завтра. Потім закреслила своє нерозважне бажання й замінила його низкою маленьких мрій. Це не були бозна-які сподівання, з якими дівчина зверталася до патрона нещасливо закоханих. Звичайні собі бабські побажання: