Барбара Космовська - Буба - мертвий сезон

Але буря щодня прокочувалася спальнею, а тоді й рештою помешкання.

— Я хотів бодай один вечір спокійно попрацювати! — гримів з-над клавіатури дідусь.

— Попрацювати? — обурювалася мама. — Гляньте на нього! Інформатик знайшовся! Якби вам платили за той час, що ви просиджуєте в інтернеті, ми б уже півміста скупили!

— Тобі ніколи не догодиш! — репетував з-над свого лептопа тато. — Навіть півміста для тебе наполовину менше, ніж ти хочеш!

— О, ще один дурноверхий! — мама не добирала слів. — Я повертаюся, знеможена після важкого промо-туру, а тут купа невдах! — захлипала вона.

— Важке турне? — знущався батько. — Невже пан Протек замість коня примусив тебе змагатися у «Формулі-1»? — безжально кепкував він. Щоправда, Буба лише чула татів голос, але могла дати голову на відсіч, що він знову неголений і сидить на подружньому ліжку в піжамі.

Останнім часом вона не впізнавала тата. Він нікуди не виходив з дому, хіба що на «службу». Так батько називав свою роботу в телекрамниці. Став неймовірно дратівливим, і рідні з полегкістю зітхали, коли за ним зачинялися двері спальні. Певним чином Буба йому співчувала. Бо з батьками відбувалося щось дивне. Тато чимраз глибше поринав в апатію й знеохочувався будь до чого, зате мама виглядала ще вродливішою. Власне кажучи, удома вона бувала рідко, та щоразу, як з’являлася, любо було глянути на її обличчя, яке променилося від радості. Зате тато дивився на неї все рідше. Він схуд, змізернів, і Буба занепокоїлася, що такі зміни погано позначаться на його роботі в телекрамниці.

Батько й сам цим переймався.

— Через тебе, — кричав він мамі, — я вилечу з роботи! Навіть наш дурний синоптик, котрий, як з’ясувалося, не родич директора, соромиться піти зі мною на пиво!

— Як це — через мене? — дивувалася мама. — Це я прикувала тебе до комп’ютера? Я відібрала в тебе бритву, хороші костюми, бальзам для тіла, дзеркало у ванній?..

— Ти відібрала в мене значно більше! — сопів батько. — Ти позбавила мене радості життя!

— А-а-а, лептопа? — вдавала, ніби не розуміє, мама. — Я ж не лише не забрала його в тебе, а навпаки, купила…

— Так, щоб мене позбутися! — у тата знайшовся кращий доказ злочину. — Щоб мене задурити й відірвати від реальності!

І тоді починала діяти Буба. Останні звинувачення, які лунали гучніше, ніж вітер за вікном, було аж ніяк не легко спростувати. А батьки, помітивши Бубу, готову їм допомогти, негайно перетворювали її на м’ячик, яким поціляли одне в одного.

— Глянь, що ти зробив з нашою дитиною! — навіснів батько. — Останнім часом вона постійно через тебе плаче!

— Це ти нею маніпулюєш! — не здавалася мама. — А плаче, бо бачить, на що перетворився її коханий татко!

— Заспокойтеся! — благала Буба, безпорадно дивлячись на батьків. — Підіть на прогулянку, до ресторану, поїдьте на якийсь відпочинок, полежте під грушами. Поговоріть, нарешті, і нехай усе буде, як раніше…

— Запізно лежати під грушами. Зараз пізня осінь, — заявив батько й зачинився в спальні.

Якби не Бартошова, Бубі довелося б розділити долю Робінзона.

На щастя, домашній острів виявився не зовсім безлюдним. Пані Аня, підперезана своїм квітчастим фартухом, невтомно вигравала на ударних, чи то пак тарілках на кухні, й усміхалася до Буби, закликаючи її бути терплячою.

— Так погано ще ніколи не було, — прошепотіла Буба до Бартошової. — Раніше батьки принаймні сварилися з дідом, а зараз… — вона похмуро замовкла. — Дідусь теж покинув поле бою. Навіть від мене втік…

— Аби не гірше, Бубо.

Бартошова проказала це в недобру годину, бо раптом домофон озвався голосом заплаканої Ольки.

— Є хтось удома? — ридала вона. — Відчиняйте!

— От тобі й маєш, — зітхнула Буба. — Ви були праві, — глянула вона на хатню робітницю. — Завжди може бути гірше…

Олька розчахнула всі двері й демонстративно всілася в крісло, довкола якого зібралася наполохана родина.

— Я вагітна, — ледве вимовила Олька між нападами плачу.

— Гм, — тільки й сказав тато.

— Знову? — мама ще не встигла усвідомити серйозності ситуації. — Я чула, що зараз шиють такі речі для вагітних, які підкреслюють животик. Це чудова ідея, — вихваляла мама легку промисловість. — Немає сенсу приховувати свій стан, бо однаково не вдасться…

— Ти нічого не розумієш! — розсердилася Олька. — Я не хочу бути вагітною! У мене контракт із модельною агенцією!

— То нехай тебе хтось замінить! — думками дідусь був далеко, хоча й стояв поруч, біля крісла.