Барбара Космовська - Буба - мертвий сезон

— А карате? — засумнівався Роберт.

— І карате, — буркнула та.

Після цього більше ніхто не наважився перевіряти вміння хатньої робітниці. Бо всі зрозуміли, що Францішек саме склав свій перший іспит, і потрапив до щонайкращого, най престижнішого, і слід сказати, найсоліднішого садочка. І перший день у цьому закладі так малому сподобався, що пропозицію Бартошової родина сприйняла на ура.

— Я чула, що тебе тепер звуть Сиротою, — Бубі стало цікаво, як новенький сприйняв зміну прізвиська.

— Я теж чув, — він широко всміхнувся, ніби хотів цим продемонструвати, що в нього на зубах веснянок немає.

— Це погано, — Буба пригостила його м’ятним льодяником. — Таке прізвисько запам’ятовується на довше, ніж справжнє ім’я.

— Мені підходить, — знизав плечима хлопчина. — Сирота — це вже принаймні хтось, своя людина, а не якийсь там Новий.

— Могло й гірше статися, — обережно мовила Буба, подумавши про Лукаша, який завжди був Бородавкою, та про Кшися, якого всі називали Дупцею.

— Авжеж, — погодився Стась. — Тільки, бач, я цими типами з нашого класу взагалі не переймаюся. Я ніколи не страждаю, коли мене ображають ті, хто мені байдужий.

— Добре тобі, — зітхнула Буба. — Дідусь каже, що мене обходить цілий світ, хоча це й неправда. Я переймаюся лише тим, що стосується моєї особи. І ніяк не можу збайдужіти, — зізналася дівчина.

Бубині очі ковзнули по Мілошеві, який саме ввійшов до класу.

— Здається, я знаю, як це буває, — Сирота теж глянув на однокласника. — На щастя, завжди трапляється нагода зрозуміти, що ми занадто узалежнені від інших.

— Узалежнені? — перепитала Буба.

— А хіба ні? — відповів Стась запитанням. — Чіпляємося, наче реп’яхи, до абсолютно безнадійних людей, зате не помічаємо поруч класних товаришів. — Хлопець зліз із парти, а Буба подумала, що Сироті більше підходить прізвисько Розумник.

— Можу взяти тебе до Котанського гаю, — Мілош підійшов непомітно. — Ребекка має написати якийсь жахливий реферат, тому коли хочеш…

— Звісно, — у Бубиних очах спалахнули зорі кохання.

— Тоді в суботу, — уточнив Мілош, зазирнувши до записника.

— У суботу, — відказала вона тремтячим від зворушення голосом.

Бубу взагалі трохи дратував погляд Стася, котрий, як на зло, чув усю розмову. Але що цей Сирота міг знати про неї крім того, що вона сама йому про себе розповіла? Поява Гібсона позбавила дівчину подальших сумнівів. І тепер кожен, хто глянув би на Бубу, помітив, як прихід учителя фізики до класу корисно впливає на її вроду.

— Нині четвер, завтра п’ятниця… — Буба рахувала дні, замість обчислювати доцентрову силу, яка вочевидь не давала Гібсонові спокою.

— Бубо, яка в тебе відповідь? — учитель несподівано тицьнув на неї пальцем.

— Три дні! — машинально відповіла та, і клас вибухнув реготом.

На решті уроків, на щастя, ніхто її ні про що не запитував. Буба записувала щось, низько схилившись над зошитом. Такий ентузіазм, гідний відмінниці, помітила навіть Редбулька.

— Бубо, зараз я кричу на Гавецьку! Цього конспектувати не треба, — зауважила вона, в’їдливо посміхаючись.

Добре, що ані Редбулька, ані Сокира, ані Джеймс Бонд, який викладав військову підготовку, не зазирнули в її старанні нотатки. Бо їм довелося б зіштовхнутися з тим, що в ліцеї існує якийсь таємничий предмет, що не належить до шкільної програми.

«Перукарка?

— меліровка?

— підкоротити брюки,

— нігті — 6.3.,

— маска „зимовий ранок“ (мамина),

— депіляція ніг — п’ятниця, щоб не відросли,

— куртка з лого „Нірвани“ (випрати),

— светр — позичити в Ольки (зелений?), до нього намисто.

— купити блиск для губів,

— м.б. спідниця „Левіс“ і смугастий светр + брошка з пір’їнами,

— парфуми: „Кензо“ або „Дольче і Ґаббана“, у будь-якому разі щось класне (мама),

— бальзам для тіла (купити),

— взуття — мартенси червоні чи з малюнком? (червоні до смугастого, з малюнком до Ольчиного светра — приміряти)…».

Із цим довжелезним переліком нових завдань Буба щасливо поверталася додому. Махнула рукою Сироті, який саме сідав на свого незвичайного велосипеда. Стась посміхнувся здалеку, але поглинута своїми справами Буба не могла помітити, що однокласник усміхнувся ледь-ледь. Не так, як завжди.

Сьогодні нікому не вдасться мене розсердити або розчарувати — думала дівчина, у серці якої тріпотіло щастя. Наче метелик, котрий будь-що прагне подолати холодну шибку. — Навіть, якщо прийдуть Маньчаки, а Добавка запісяє всі сходи — я лише посміхнуся. — Якщо Олька вивісить Францішека за кухонним вікном, я сприйму це спокійно. І навіть, коли тато з мамою розпочнуть найкривавіший поєдинок на моїх очах — я й бровою не поведу. Ну, може поведу, але не заплачу… А дідусь… — вона задумалася, що такого страшного міг би їй заподіяти бриджевий партнер, — так-от, якщо дідусь знову назве Мілоша жевжиком чи й гірше, я гляну на нього зверхньо й запропоную, щоб він трохи відволікся від «Лавини сексу», бо лавини шкодять у будь-якому віці, а в його тим більше.