Барбара Космовська - Буба - мертвий сезон

— щоб до суботи схуднути на два, а краще на три кілограми,

— щоб на прогулянці не бовкнути якоїсь дурниці, котра потім снитиметься ночами,

— щоб ані словом не прохопитися про Ребекку.

Останнє речення було двічі підкреслене яскравим маркером.

— щоб на прогулянці не було вітряно, бо нанівець піде зачіска,

— щоб мартенси не тиснули, як останнього разу, коли Буба насилу встигала за Мілошем,

— і щоб якоїсь миті він відвів бінокль від очей і глянув на неї, на Бубу, так, як дивився раніше, коли не було ще жодної Ребекки.

Зітхнула солодко й закрила щоденника. Вирішила, що цих прохань до патрона нещасливо закоханих цілком достатньо.

Буба не мала ілюзій, що люди, які сповнені добрих намірів і прагнуть будь-що ощасливити весь світ, не завжди є взірцевими альтруїстами. Цілком достатньо, що вони закохані.

Увесь вечір у четвер Буба сиділа над поганенькими картами з таким виразом обличчя, ніби заволоділа всіма козирями. До Маньчаків зверталася словами «Зараз віст любої пані». Пану Вальдеку сказала, що він прегарно відпрацював секвенс, поклавши таким чином контракт. А дідові, який роздратовано смикав вуса, заявила, що той ніколи краще не пропонував три без козиря, бо вони залишилися тільки без двох. Гравці почали позирати на Бубу з певною підозрою, але навіть це не зіпсувало їй чудового настрою.

— Хто ваш перукар? — Буба глянула на французькі локони Маньчакової, приховуючи справжні почуття. Вона постійно думала, кому довірити свою зачіску перед прогулянкою з Мілошем.

— Альберт, — відповіла з гордістю пані Віолетта. — Я думаю, він гей, — додала вона, підвищуючи цим твердженням кваліфікацію свого несамовитого майстра гребінця.

«Запам’ятай, — подумки відзначила Буба, — Альберт відпадає!!!». І так само подумки виділила цю думку яскравим маркером. Вона не стала псувати Маньчаковій настрою й не зізналася, що вигулюючи Добавку, часто бачить пана Альберта із дружиною, трьома синами й випещеним спанієлем.

— Я на геях не розуміюся, — дідусь віддав віст під чирвову кралю, — та я чував, що жінок вони люблять. А глянувши на ласкаву пані, я зовсім у цьому не певен.

— Я дружині не раджу цього Альберта, — Маньчак подумки підраховував чирви. — Мені здається, що гей не може належно оцінити її вроду.

— Ой, пане! — дідусь знову накинувся на чирву. — Із цим будь-хто мав би проблеми. Гей він, чи ні, це тут ні до чого.

— Ви щось імпасуєте? — Маньчак, нарешті, зрозумів, що дідусь виграв усі його козирі.

— Боже збав! — трохи нещиро заперечив старий. — Я саме висловився щодо складного оцінювання зовнішньої принадності вашої дружини. Не кожен, — продовжував дід, — з першого погляду оцінить усі розкидані тілом пані Маньчакової козирі. До речі, про козирі, у мене ще є чирвова шістка. — І дід Генрик переможно кинув на стіл карту, поклавши нею контракт суперника.

— Ви краще бриджевими козирями займіться, — засопів пан Вальдек, — а до тіла моєї дружини вам зась, — спокій полишав його з кожною втраченою картою.

— Із превеликою приємністю, — нечемно відказав дідусь, викладаючи на стіл козирного валета.

— Це швидше везіння, а не розум, — пояснювала Буба перемогу суперникам. Вона робила все, аби зберегти свою радість і піднесення. — Дурням завжди щастить, — і дівчина безпорадно розвела руками.

— Як свідчить остання роздача — не завжди, — усупереч Бубиним намірам озвався дід, а тоді, послинивши олівець, із неприхованим задоволенням занотував у своєму зошиті поразку Маньчаків.

Того дня Маньчакам ні в чому не щастило. У четвер Бартошова не приходила на Звіринецьку, бо увесь день займалася Францішеком. І коли Маньчаки чекали, доки їх запросять до столу, мабуть, саме розповідала малому про «Панду кунг-фу».

Батько теж не квапився розігрівати заморожені налисники. Щиро кажучи, він ні з чим не квапився, бо, як завжди, сидів, утупившись у монітор комп’ютера.

— Ну, то ми вже підемо. У вас тут з голоду вмерти можна, — зітхнула Маньчакова, притискаючи до повних грудей пластикову дитячу торбинку.

— О, яка гарненька цяця, — захоплено вигукнув дід Генрик.

— З інтернет-крамниці, — буркнула пані Віолетта. — Мала бути із крокодилячої шкіри й у формі мішечка, — тихенько додала вона.

— Трохи помилилися! — дідусь не перейнявся її розчаруванням. — А як буде у вас малюк, то це ж якраз йому торбинка для цукерочок.

— Сьогодні йдемо провідати дитину, — похвалився пан Вальдек. — Треба, щоб вона до нас призвичаїлася.