Барбара Космовська - Буба - мертвий сезон

— У попередньому житті ти, певне, була дружиною якогось дипломата, — жартувала Буба, спостерігаючи за панськими манерами своєї вихованки.

— А намордник де?! — буркнув якийсь причмелений любитель пива, що переплутав паркову лавочку із власним диваном.

Добавка ненавиділа пиво, тому вирішила відповісти йому голосним гавкотом.

— Перепрошую, — Буба знітилася. — Вона сьогодні така знервована…

— Певна річ! — пиволюб презирливо скривився. — Жінка!

— На добраніч! — прошепотіла Буба, хоча вересневе сонце продовжувало щосили сяяти. Проте інші слова їй навіть на думку не спали.

— До зустрічі, панянки, — пробурмотів незнайомець, який раптом видався Бубі приємним.

Побачивши Добавку, батько з дідом гидливо ткнули їй під носа свої обцюняні черевики.

— Свиня, а не собака! — дорікнув дідусь.

— Як ти могла таке зробити своєму господареві? — батько вдавав із себе ображеного годувальника.

— А як ви могли так вчинити з Добавкою? — Буба глянула на обох винуватців. — Цілісінький день сидите, утупившись у свої комп’ютери. Я думала, що принаймні ви не узалежнилися від цього! — дівчина сердито змахнула повідком. — А щодо черевиків, то вони вам не потрібні. Цим віртуальним світом можна сміливо мандрувати босоніж. Достатньо мишки й клави! — Буба сама здивувалася, виголосивши таку довгу промову. Востаннє подібний монолог вона прочитала зі сцени в початковій школі, коли грала роль банана в п’єсці «Фрукти матусі всі їсти мусять». Але навіть тоді в її словах було менше емоцій.

Батько з дідом перезирнулися, наче двоє шибеників, яких упіймали на обгризанні нігтів.

— Та… черевики як черевики, — прошепотів тато.

— Нічого з ними не сталося. Висохнуть, — махнув рукою дідусь і невпевнено глянув на Добавку.

Маньчаки прийшли одночасно з листом від Агати, тому до бриджа Буба сідала розчарована. Вона з радістю віддала б Маньчакам навіть власний чемпіонський кубок, аби тільки якомога швидше прочитати, що пише подруга.

Але гостям вочевидь було байдуже до її нагород. Буба віддавна підозрювала, що небайдужими вони були хіба що до смачних та ситих обідів та демонстрації власних досягнень у моді. Навіть бридж виявився лише додатком до чергового кожушка пані Віолетти чи нової бейсболки пана Вальдека.

— О! — зрадів дідусь, угледівши бейсболку. — Бачу, що ви вже почали придбавати велосипедні аксесуари для дитинки. Щоправда, на виріст.

— А правда, Вальдусикові личить? — посміхнулася Маньчакова, тасуючи свої невдалі карти. Усмішка мала підсолодити гіркоту розчарування цілковитою відсутністю козирів.

— Трохи дитяча, — наполягав дід Генрик. — Я б сказав: занадто жовта, ну, і ці гномики дещо дратують.

— А й справді, — Маньчак глянув сердитим поглядом на дружину, — я з вами згоден. Особливо щодо цих гномиків.

— Бейсболка мала бути синя і з фірмовим написом, — буркнула під носом Маньчакова. — Певне, вони трохи помилилися.

— Бо ми цю шапочку купили через інтернет, — пояснив Маньчак здивованому дідусеві. — Жінчині черевики також.

Усі дружно зазирнули під стіл, де ховалася пара червоних гумових чобіт.

— Чобітки мали бути з м’якенької шкіри з етномотивом, — прошепотіла знічена пані Віолетта.

— Із цим вони теж трохи помилилися, — злостиво просичав її чоловік.

— Якби ж то трохи, — Маньчакова не приховувала розчарування. На додачу, їй довелося сказати «пас».

У Буби аж троїлося в очах від козирів. Після першого виграшу дідусь відчув потребу поділитися своєю радістю.

— А ця ваша шапочка навіть нічогенька, — підморгнув він розлюченому Маньчакові. — Підійде і хлопчикові, і дівчинці. Але… — він стривожено глянув на гостей, — сподіваюся, дитину ви не збираєтеся отримати через інтернет? Раптом вони знову щось переплутають і надішлють щось не те…

— Що таке? — почервоніла пані Віолетта.

— Ну, наприклад, маленьке негренятко. Або япончика… Зрештою, негреняткові в жовтому навіть до лиця. Я навіть колись бачив такого малюка…

— Починайте, — процідив крізь зуби Маньчак.

— Починаємо й виграємо! — весело вигукнув дідусь. — Трефа, Бубо, — гордо повідомив він.

Для Маньчаків це був нещасливий день, бо на обід подали розквецяну рибу, яку Бартошова, певне, через ненависть до плаваючих об’єктів, регулярно пересолювала.

Буба великодушно віддала власну порцію засмученому подружжю й вислизнула до своєї кімнати, де на неї чекав лист від подруги.