Петер Хьоґ - Тиша

Точно кажучи, вона нічого не розповіла про своє минуле. А він і не питав. Вони танцювали одне навколо одного відповідно до таємної угоди про те, що слід уникати тих місць, де в архіві зберігалося минуле. І тих, де планувалося майбутнє.

Це був красивий танець, зворушливий, сповнений поваги. Зворотний бік пошани — зайва дистанція. Він зробив крок уперед і відчинив одну з пласких шухляд, вона була забита листами.

Якось вони разом приймали душ, тут, у цій квартирі, він вийшов перший. Вона вимкнула воду. Краплі, стікаючи зі стін і з занавіски, грали прелюдію ля-мажор Шопена — краплі світлих, насичених киснем почуттів, що спадали на чорний мармур. Вона налила в долоні гель для душу, додала води й видула мильну бульбашку завбільшки з кокосовий горіх просто з рук.

Потім вона налила гель на одну руку, притисла її до тіла під лівою груддю, поруч із серцем, і почала дути. Він ніколи не бачив нічого подібного, бульбашка вийшла величезна, золотиста, немов м’яч морського лева в цирку — діаметром сантиметрів тридцять.

Бульбашка не встигла відірватися. Вона спіймала її другою рукою, тепер вона являла собою трубу, що йде навколо її тіла. Вона розтягнула цю трубу, її боки були увігнутими, неначе вони одночасно прагнули і розширитись, і закритись.

— Принцип Дірихле, — пояснила вона. — Про мінімальні поверхні. Дуже красиве доведення. Коли ми збільшуємо поверхню, вона одночасно з тим, що піддається, намагається зайняти найменшу площу.

Вона вийшла з душу й підійшла до нього. З увігнутою, витягнутою, виблискуючою бульбашкою.

— Все живе, — сказала вона. — І все мертве. Прагнення одночасно стати більшою і стримати себе. Як і любов. Це загадка. Як можна бути в стані вільного падіння? І одночасно тримати руку на стоп-крані?

Вона підійшла до нього впритул. Здавалося, що її шкіра вкрита невидимим шаром олії. Вода не хотіла рівномірно розподілятися, а збиралася в безліч крапельок — немов на дельфіні.

— А є якийсь вихід?

— Навіть якби він і був. Ти б не захотів ним скористатися.

Бульбашка торкнулась його.

— Та ти ніколи й не хотів. Навіть коли був дуже близький до цього.

Бульбашка лопнула.

Вона припустилася лише однієї помилки. Але цього було досить. На мить її звучання змінилося. Воно наповнилося знанням. Цієї миті він зрозумів, що вона щось про нього знає. Що вона, мабуть, побувала в якійсь частині його системи, куди він не давав їй доступу. І щось звідти дістала. Саме це йому і згадалося тієї ночі.

Людина, що здобула добре виховання, не читатиме чужих листів. Каспер навіть листи Баха, передруковані в «Гросі», не читав. А листи Юєркеґора — винятково з дослідницького інтересу. Та якщо вже хочеш дістатися до жіночого, доводиться користуватися всіма можливостями.

Він підняв пачку листів і почав їх перебирати. Той, хто все своє довге життя тасував карти і здавав їх щасливою рукою, швидко починає орієнтуватися в купці паперів.

Зверху лежали робочі листи з відділу сейсмології, Лундського університету, Британської геологічної служби Единбурґа. Пачки листів з ЄССЦ — Європейсько-Середземноморського сейсмологічного центру в Брюйєр-ле-Шатель. З Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. На дешевому папері для ксерокса. Потім він дістався до особистих листів, їх було небагато. Або ж вона зберігала решту в іншому місці. Або ж вона їх взагалі не зберігала. Він знайшов тонкий стосик написаних від руки на цупкому жовтуватому рельєфному папері. Вони були підписані «мама» або «твоя мама». Адреси відправника не було, але поруч з датою було написано «Хольте». Він знайшов один конверт з адресою відправника і сунув його в кишеню.

Він шукав і далі. Звучання приміщення змінилося. Він знав, що тепер уже недалеко. Він прислухався до кількох пачок, затнутих скріпкою. Це були листи від колишніх коханих, він поспішив відключити слух, хіба можна коли-небудь змиритися з думкою, що у твоєї жінки до тебе були коханці?

Два листки вкололи його пальці і слух, немов колючка. Вони були скріплені степлером — він уколовся об скріпки. Він роз’єднав їх. Це були ксерокопії. Він упізнав почерк. Це він сам написав. Ретельно виведені багато років тому літери. Людиною, що в якомусь сенсі була ним самим.

Він знав, що знайде ці аркуші. Він почув це в її голосі, тоді, після душу. Звучання цих листів.

До них було додано третій лист. Теж написаний від руки. Це була ксерокопія відповіді, яку він тоді отримав. Почерк в листі-відповіді був нерівний, гуляв угору і вниз. Як почерк у власних нотах Моцарта — якщо граєш Моцарта, то просто необхідно мати факсиміле. Нерівності його нот можуть про багато що розповісти, те ж саме можна було сказати про цей почерк.