Петер Хьоґ - Тиша

— Я не виношу насильства, — продовжувала вона. — Якщо це гра — тоді гаразд. Але це не було грою. І раніше теж не було.

Вони мовчали. Він почував себе як у вільному падінні.

— Колись, — мовила вона, — я розкажу тобі, що зі мною колись трапилося. Я не виношу насильства.

Він підвівся. Вона була майже однакового з ним зросту. Він зібрав усі ті частини себе, які був у змозі зібрати. Тоді йому здавалося, що всі вони на місці.

— Більше це не повториться, — пообіцяв він.

Пізніше тієї ночі він танцював.

Незмірне щастя поширювалося районом Рунґстед і його околицями. Природа виконувала квартет до-мажор — найвище досягнення Моцарта серед скрипкових квартетів, написане як відповідь Гайдну. Цей квартет Каспер і поставив на програвач, він відчув, що не може не танцювати. Від недавнього смутку не лишилося й сліду — він був відроджений до життя.

Стіне нерухомо сиділа на ліжку. Він зсунув меблі до стіни й почав роздягатися. Поволі, плавно, не дивлячись на неї, — через деякий час на цьому нічого не лишилося.

Він почав розігріватися — присідання, дихальні вправи. Він почув, як прискорилось її дихання. Почув, як вона знімає із себе одяг, але не дивився в її бік. Вона вийшла на середину кімнати й стала перед ним — але він дивився крізь неї. Він почув, що якийсь один тон звучить сильніше за всі інші. Тон кохання і шаленства. Якась її частина хотіла накинутися на нього, зубами відриваючи від скелета шматки м’яса. Добре, що циркова компанія цього не бачила, — вони б анулювали його страховий поліс.

Він повільно повертався, неначе її не існувало. Її руки ковзали по її власному тілу — вона пестила себе.

Він сів навпочіпки й надів свої циркові черевики. Вона стала перед ним, пальцями розсунувши своє лоно перед його обличчям, зібрала трохи струмливого меду і написала щось на внутрішній частині стегна. Він знав, що це слово «Зараз!».

Він відсахнувся, перекотився на той бік ліжка і став на ноги, потім припасував свого клоунського носа — вийшов чудовий цирковий костюм: клоунський ніс, клоунські черевики й ерегований член. А втім, ще невідомо, чи варто виходити в такому костюмі на арену цирку Бенневайс. Квартет плавно перейшов у свою швидку частину, тріумфальну, складну, — тільки Моцарту було відомо, куди все це рухається.

Стіне метнулася за ним, мов леопард, — але він як і раніше не звертав на неї уваги. Він весь час чув її любов, вона була схожа на гладеньку поверхню води, й одночасно він чув пристрасне бажання, готовність завити від безумства.

Він надів клоунський ніс на свою ерекцію. Зазирнув їй в очі. Сів на ліжко поруч із нею. Якщо берешся провокувати несвідоме у жінки, важливо не перестаратися.

Вона сковзнула на нього. Він почув море. Щось безбережне майже поглинуло їх. Жінки краще за чоловіків уміють відключатися. Їхні тіла зникли, лишилися тільки серця, його член теж виявився його серцем — це його серце билося в ній. Він чув, як обоє вони бояться втратити одне одного. Він чув свою молитву: «Всевишня, дозволь мені перебувати тут без страху».

Вона спинилася.

— Неможливо бути повністю разом.

Він не йняв віри власним вухам. Він усе ще чув, як вона жадає його, чув її любов, але тепер — цілком несподівано — у цьому з’явився якийсь інший акорд.

— Навіть у найбільшій близькості, — промовила вона, — неможливо бути повністю разом, навіть такої миті. Навіть зараз, посеред усього цього, є якась точка, де ми самотні.

Він не розумів, про що вона говорить. Жіноче — це море, і, навіть якщо у тебе буде пробковий жилет і рятівний круг, небезпека піти на дно все одно велика — йому хотілося тікати від неї геть. Але це було нелегко, його ереговане серце все ще було в ній, і вона міцно тримала його.

— Знаєш, які існують вимоги до хімічного аналізу? — спитала вона. — Хімічний аналіз має бути вичерпним, не містити суперечностей і бути максимально простим. Як гарно — я обожнюю це. На жаль, це нереально. Навіть математично.

Він вивільнився від неї і пересунувся до стіни. Вона посунулася за ним.

— Коли відчуваєш запах іншої людини, — продовжувала вона, — ти відчуваєш, що ось воно, близько. Активні речовини — складні ефіри й жирні кислоти — розчиняються в шкірних жирах, виділяються у випаровуваннях поту, знову конденсуються на відкритій слизовій оболонці рота і носа. Ми відчуваємо це — цю мить. У той момент, коли ми — рідина і запах, ми дуже близькі до злиття. Тоді у нас виникає відчуття, що це все-таки можливо. Що остання перешкода, яка розділяє людей, обов’язково лусне. Але цього не відбувається. Ніколи. Ти мене розумієш?