Петер Хьоґ - Тиша

— Я просто відразу ж викликаю довіру, — пояснив Каспер. — Минає п’ять хвилин — і люди зазвичай розповідають мені історію свого життя. Жінки. Діти. Таксисти. Судові виконавці.

Жінка повернулася. Десь далеко, немов щось, що не має до нього ніякого стосунку, він відчув укол.

— Преднізон, — пояснила вона.

Він посміхнувся. Преднізон — це той самий препарат, яким накачували і Максиміліана. Яка страхітлива, вражаюча схожість між дітьми й батьками — аж до самого розтину.

Ізсередини він відчув хімічне полегшення. Щось обернули навколо його голови, це був бинт, жінка забинтувала його. Мерк сів перед ним навпочіпки.

— Ми отримали запит про твою видачу, — сказав він. — З Іспанії. Пом’якшення покарання не є офіційною практикою в Данії. Так само як і хабарі. Ті кілька справ, коли поліція підкупала рокерів за декілька тисяч крон, опинялися на столі у начальника поліції. Тож поліція нічогісінько не може для тебе зробити. А ми можемо. Ми можемо оспорити в суді іспанський запит. Відхилити його. Прискорити розгляд питання про твоє данське громадянство у Фолькетинзі. Вайдебуль, наприклад, може поговорити з Міністерством внутрішніх справ. Ми якось домовимося з Податковим управлінням. Через півроку ти зможеш повернутися. На великі сцени. Ти розумієш, що я кажу?

Каспер кивнув. Співрозмовник його говорив, нічого не приховуючи. Вони дісталися до того, до чого весь цей час ішли.

— Скоро. Коли вони знайдуть дітей. І ми молимося Богові, що так і буде. Уся ця операція. Ми затіяли її, сподіваючись на тебе. І коли діти будуть у нас, ти нам все одно будеш потрібний. Щоб говорити з ними. У мене є кілька співробітниць кримінального розшуку з відділення А, із сексуальних злочинів. І з Ґлострупа, вони спеціалізуються в дізнаннях у справах щодо інцесту. Але ці діти — інша річ. Отож я хочу, щоб найперше з ними поговорили ми з тобою. Я хочу зрозуміти, для чого ж їх збиралися використовувати. Домовилися?

Каспер кивнув.

Мерк випростався.

— Ти помреш? — запитав він.

Каспер прислухався. Не до свого тіла, а до чогось попереду і вгорі — смерть приходить іззовні. Він похитав головою.

— Музика, — мовив він.

Мерк задумливо подивився на нього.

— Це правда, — зауважив він. — Щодо того, що ти викликаєш довіру. Розумій як знаєш. Але якщо ти просто зараз відкинеш ноги, то святий Петро почне розповідати тобі про свої особисті проблеми.

— Вони в Копенгагені, — продовжував Каспер. — П’ятеро дітей, що лишилися живими. Хтось доправив їх до Копенгагена. І не Притулок їх привіз. Не абатиса. Хто привіз їх сюди?

Мерк натиснув на кнопку.

Це була остання частина кантати. Усе ще сумна, але більш новозаповітна, ніж перша частина. Сопрано начальника поліції поволі відхиляло перед слухачами можливість виходу: смерть — це двері, по той бік щось є.

Каспер чув гармонію між музикою, будинком і людьми, що сиділи перед ним. У цій залі була така ж реверберація й виразність голосу, що й у церкві. Він почув, яка насправді релігійна поліція. Він почув правосвідомість. Уявлення про космічну справедливість. Мерк міг би обійняти будь-яку керівну посаду в бізнесі. Замість цього він був тут. Постарілий від утоми. Підтримуваний внутрішнім вогнем вуглецевої лампи. Касперові було чути її шипіння. Воно складалося в слова: зло не є необхідність, воно — пухлина, його можна видалити.

Мерк був головним хірургом людської спільноти. Поліцейська префектура була монастирською лікарнею цієї спільноти.

Це була гарна філософія, Каспер відчув її всім нутром. Віра в те, що досить структури, енергії і сміливості для наведення порядку — і все вийде. На мить йому захотілося самому в це повірити.

Пролунав дзвінок мобільного телефону, це був телефон Мерка. Він щось сказав. Потім різко урвав розмову. Постояв якийсь час, дивлячись у вікно.

Він посунув стілець, поставивши його навпроти Каспера, сів.

— Вони розібрали все на частини, — промовив він. — Дітей там немає. Ніяких слідів їхнього перебування. Мої люди кажуть, що там охорона, інфрачервоні датчики по стінах, немає жодного місця, де ти міг би проникнути. Вони знайшли всіх співробітників, кількох перехожих. Єдиний, хто тебе бачив, це молода дівчина з кондитерської крамниці. Вона каже, що ти купив у неї великоднє яйце для своєї подруги.

Каспер подивився на склянку з бренді, вона була порожня.

— Я помилився в тобі, — констатував Мерк. — Ти мене обдурив. Це що, аби виграти час?

— Там був вихід, — сказав Каспер. — Який ви не зачинили.