Петер Хьоґ - Тиша

За спиною Каспера з’явилася жінка. Це була аристократка з вулиці Странваєн, тепер на ній був білий халат, вона прикотила маленький столик на коліщатах, на якому лежало щось схоже на аптечку першої допомоги.

Вона почала знімати рушники і серветки, якими було замотано його голову. Крізь якийсь туман він відзначив, що вона зміряла його пульс. Тиск. Його світ почав звужуватися. Якась частина його слуху збереглася. Але поле зору було обмежене — чітко він бачив тільки в якійсь одній ділянці.

— Я все життя працюю в поліції, — вів далі Мерк. — Я пройшов через усе. Патрулювання вулиць. Робота із службовими собаками. Я був наймолодшим у Данії співробітником кримінального розшуку. Я люблю все це. Це одна з найкращих і найпорядніших поліцій у світі. У неї є лише один недолік — вона жахливо повільна.

Мерк забув про свій акустичний захист, його система відкрилася. Каспер чув утому. Неминущу втомленість. Втому протяжністю в двадцять або тридцять років. Йому доводилося чути її у деяких директорів цирків, тих, які хотіли чогось більшого, ніж просто заробити гроші. Це була втома людини, у якої не просто робота, а місія, і яка дозволила їй поглинути себе. І тепер повільно згорає ізсередини.

Жінка задерла на Касперові сорочку, і він почув, як у неї перехопило дух. Вона поклала руку йому на груди. За інших обставин такий дотик був би йому приємний, особливо її дотик. Але не зараз.

— Міністерство зазвичай ніколи не втручається, — продовжував Мерк. — У нас усього якихось п’ять чоловік у поліції. Нас кличуть, тільки коли трапляється щось серйозне і коли замішана політика. І навіть тоді ми розуміємо, що це все одно що опинитися біля ганебного стовпа.

— А відділ N? — поцікавився Каспер.

Він почув свій голос, що звучав як кумкання деревної жаби.

Мерк підвівся. Підійшов до вікна.

— Поліція завжди користувалася послугами астрологів, — сказав він. — Медіумів, ясновидців. Таємно від усіх, само собою зрозуміло. Але наприкінці дев’яностих ми відчули якісь прийдешні зміни. Я відчув це як негоду, що от-от вибухне. Усі зрозуміли, що з’являться нові форми злочинів, скоєних для отримання прибутку. Які будуть пов’язані з маніпулюванням свідомістю.

— На зразок торгівлі опціонами, — зауважив Каспер.

Мерк кивнув.

— Час, — провадив далі він, — передбачати майбутнє. Це стало найважливішим. Інтуїція. Це стало одним з найбільш високооплачуваних ресурсів. Я й досі намагаюся змусити данську поліцію це зрозуміти.

Жінка попросила Каспера розкрити рота. Він відчув холод зуболікарського люстерка на язиці. Вона випросталася.

— Його треба до реанімації, — констатувала вона. — Негайно. У нього кульове поранення в живіт. Перелом черепа. Лівого зап’ястя. Ймовірно зламано два ребра. Можливо, ніс. Вибито три зуби. Його треба зашивати, він утратив багато крові. Йому треба робити переливання крові. І обстежувати щодо внутрішніх кровотеч.

Він і раніше чув її голос, чув, як він співає — це був витончений альт. Це був голос із компакт-диска. Вона теж була в хорі, що виконував ту кантату.

— Він мені потрібний ще на двадцять хвилин, — сказав Мерк.

— Якщо який-небудь орган зачеплено, якщо є розрив печінки, за двадцять хвилин він помре.

— Він не помре. Він зроблений не з того, з чого решта людей. Це щось подібне до пластмаси.

— Я подам про це рапорт, — заявила вона.

— Ти зробиш йому укол, — сказав Мерк, — під мою відповідальність.

Вона пішла. Мерк подивився їй услід.

— Вони ненавидять мене, — зауважив він. — Я забрав розслідування з Люнґбю і переніс його сюди, до цієї зали. Ми створили тут командний пункт. Звідси я тисну на всіх протягом двох місяців. Офіційно ми лише спостерігачі. Але вони бояться, бояться громадської думки. І політиків. А тепер зникли діти. І все одно — вони чекають першої нагоди, щоб нас позбутися.

— А що відносно інших дітей? — спитав Каспер. — Тих, що зникли за кордоном?

Здивування Мерка не зареєстрував би жоден осцилограф, на його обличчі не здригнувся жоден мускул. Але Каспер почув його.

У звичайній ситуації Мерк би не відповів: на поверхні утримуються лише непроникні. Але в безпосередній близькості від великого виграшу просто неможливо лишатися герметичним.

— Було заявлено про зникнення п’ятьох дітей. Усі заяви було потім відкликано.

— За винятком заяви про загиблу дівчинку.

Біль відбився на обличчі Мерка, на мить він затьмарив усе його звучання.

— Раніше я хотів бути суддею, — сказав він. — Я завжди прагнув до справедливості. Іноді це прагнення відчувається як спрага, ти можеш це уявити? Навіщо я тобі все це розповідаю?