Петер Хьоґ - Тиша

Двері відчинилися, вони опинилися між шубами й чоловічими пальтами. Каспер уперше бачив, щоб ліфт відчинявся прямо в передпокої, посеред приміщення — немов караульна будка.

Він розчинив двійчасті двері, і вони увійшли до вітальні.

Приміщення було еліптичне, як і вікно, і повторювало форму корпусу судна. Дошки на підлозі були завширшки півметра. Ті меблі, які Каспер устиг помітити, були дизайну Еймсів.

Лоне Борфельдт сиділа на дивані. Посеред кімнати стояв власник позашляховика, він був схожий на свій автомобіль: блискуче чорне волосся, повний привід і цілковите небажання пропускати будь-кого вперед. І він, і жінка були вочевидь вражені.

Чоловік справився з потрясінням і рушив їм назустріч.

— Нам не можна хвилюватися, — сказав він. — Ми чекаємо дитину.

— А ви певні, що саме ви батько? — спитав Каспер.

Потрясіння повернулося. Але тільки на мить. Чоловік схопив Каспера за сорочку.

У багатьох людей склалося якесь хибне уявлення про клоунів. Вони думають, що коли клоун може бути незграбним, як дитина, то в нього і статура дитини.

Каспер ударив його ліктем знизу вгору. Супротивник не був готовий до удару, який поцілив у нижню частину легень крізь черевний прес. Він упав на коліна.

Каспер поставив один з еймсівських стільчиків за його спиною. На кухні він знайшов таз, наповнив склянку водою з-під крана. Відтиснув рушник. Франц Фібер стояв прихилившись до стіни.

Потім Каспер поставив таз перед чоловіком. Простягнув склянку і рушник Францові. Сів навпроти жінки. З того часу як він востаннє бачив її, вона підмалювала очі.

Коли ж уважніше глянув, то виявив, що це не косметика. Це було двадцять чотири чи, швидше, сорок вісім годин без сну.

— Чим цікаві передчасні пологи? — спитав він.

— Річ у тім, що деякі діти виживають, відповіла вона.

Каспер пересунув стілець. Так, щоб їй не було видно чоловіка із стільчиком. Це як на манежі. З погляду звуку чоловік і дружина поводяться як бізони: притиснувшись одне до одного спиною, вони спільно захищаються від жорстокого світу. Якщо ти витягуєш когось із публіки на сцену, то, аби добитися від них максимуму, слід розділити парочки.

— Це завжди цікавило лікарів та акушерок, — продовжувала вона. — У колишні часи, коли новонародженими займалися поверхово, час від часу траплялося, що передчасно народжені діти, яких вважали померлими і забирали від матерів, оживали і кричали. Вони хотіли жити. І хотіли, щоб їх любили.

— Так от що ви шукали. Тих, хто міг розповісти, звідки беруться такі діти. Чому деякі з дітей з’являються на світ з таким великим бажанням жити.

Вона кивнула.

— І тоді ви уклали договір з Притулком. Із Синьою Пані.

— Вони запропонували, щоб я зайнялася обстеженням дванадцятьох дітей. Тоді їм було від шести місяців до чотирьох років. Діти різних національностей. Але їх збирали в Притулку раз на рік. Мені було доручено вивчити й описати їхні пологи. Усі акушерські подробиці. Крім цього, обставини, які в інших випадках ніколи не реєструються. Відносини між батьками. Людей, які мали стосунок до пологів. Навіть погоду. І потім мені було доручено спостерігати за їхнім загальним станом здоров’я.

Навколо неї було щільне поле смутку, жінка, якій скоро народжувати, не повинна так звучати, — здавалося, вона відмовляється від усього.

— Ви продали інформацію Каїнові, — сказав Каспер. — Ви отримуєте від нього гроші. Він, видно, фінансував вашу клініку.

Вона нахилилася вперед настільки, наскільки дозволяв живіт, і заховала обличчя. Чоловік, стоячи навколішки, перегнувся через стільчик і виблював у таз.

Каспер підвівся і підійшов до вікна. Вид з вікна був незрівнянний. Зовсім не данський. Неначе десь у горах. Видно було все узбережжя — від Ведбека до Амаґера.

Біля вікна стояв телескоп, дуже потужний, Каспер приставив око до окуляра, поле зору нервово вібрувало. У фокусі опинився блакитний шліфований смарагд у чорній облямівці. Це був освітлений басейн — мабуть, санаторій Торбек, поєднання приватної лікарні й курорту, побудований, поки Каспер був за кордоном. Він чув про нього, але ніколи там не бував.

Він повернув телескоп. Знайшов вежу «Конона». На горішніх поверхах горіло світло.

Потім дістав ту карту, яка була додана до накладної. Судячи з карти, світло горіло на поверхах дирекції.

— Ви повинні були оглядати дітей, — продовжував він. — Днями. Саме для цього вони збиралися вас використати. Їм потрібний був лікар.

— Двоє лікарів, — відповіла вона. — Я і професор Франк.