Петер Хьоґ - Тиша

І повісила слухавку.

Вона спустилася разом з ним сходами. На хіднику взяла його під руку. У неї збереглася постава танцівниці. Вона завела його до квіткової крамниці навпроти пожежної частини, де вибрала ще не розпуклі півонії — великі, круглі мов куля, бездоганні квіти.

Вона донесла квіти до машини, обережно поклала їх на пасажирське сидіння. Її пальці пестливо доторкнулися до його потилиці.

— Ти вже давно сам, — сказала вона.

Він не відповів, та й що тут можна було сказати?

— Уявлення не маю, що це таке — Управління геодезії і картографії, — сказала вона. — Але я впевнена, що півонії будуть гарним початком. Можливо, поки не варто говорити, звідки вони у тебе?

Управління геодезії і картографії містилося на Рентеместервай. На першому поверсі біля входу продавали всякі карти, за прилавком стояла жінка середнього віку, і якби вона була собака, то поруч, безперечно, стояла б табличка з написом «Обережно, злий собака».

Він пред’явив їй квіти. Букет був завбільшки з тубус для карт.

— У неї сьогодні день народження, — прошепотів він. — Так хочеться зробити їй сюрприз.

Вона розтанула й пропустила його. Ось так от можна оцінити духовний прогрес. Вартівники біля порогів поступово стають усе згідливіші.

У будинку було чотири поверхи, на кожному від десяти до двадцяти кабінетів плюс лабораторії — він заглянув у всі. На верхньому поверсі був кафетерій з відкритою терасою, на даху сиділи великі морські чайки, чекаючи нагоди прибрати зі столу. З тераси відкривався вид на море — аж до Швеції.

Вона сиділа за столиком на самоті. Він поклав перед нею квіти, сів навпроти. Якийсь час вони мовчали.

— Перша зустріч, — сказав він, — це завжди ризик. Що ми чуємо, чи чуємо ми щось інше, крім того, що сподіваємося почути? З другого боку, немає ніякого спільного минулого. Ніхто нікому не повинен нічого доводити. І все ж таки… В усякому разі, це вам. Якщо ви можете поставити їх вдома у вазу. Не образивши при цьому того, хто був на судні супроводу.

Вона подивилася на дахи. На надземну залізницю, на вулицю Харальдсґаде, на море.

— Це була моя колега, — промовила вона. — Жінка.

Він підвівся. Бах умів поставити крапку в кульмінаційний момент — у цьому йому не було рівних.

— Посидьте зі мною ще трохи, — сказала вона. — У мене тільки-но почалась обідня перерва.

Хтось щось промовив, спогади померхли — і ось уже від них нічого не лишилося. Франц Фібер дивився на Касперові уста, Каспер не міг зрозуміти, що він розповідав, а що просто згадував.

— Вони мертві, — сказав Франц Фібер, — ми їх не знайдемо.

— Хто друга дитина?

— Хлопчик. Бастіян. Вони з Кларою-Марією зникли одночасно. Зі шкільного подвір’я. Серед білого дня. Сіли в автівку.

— А що поліція?

— Вони задіяли сотні поліцейських. Нас усіх допитали. У поліцейській дільниці в Люнґбю. І в місті.

— Де саме?

— На Блайдамсвай. Там, де попереднє ув’язнення.

У Каспера кров застугоніла в скронях. Йому треба було зателефонувати батькові. От невдача! Сорок два роки — і все те ж саме: якщо припре, то лишається один вихід — телефонувати батечкові.

Максиміліан відразу ж узяв слухавку. У нього майже не лишилося голосу.

— Якщо викрали двох дітей, — спитав Каспер, — і допити ведуться у відділенні попереднього ув’язнення на Блайдамсвай, то що це означає?

— Допитують потенційного обвинуваченого?

Каспер подивився на Франца Фібера.

— Ні, — сказав він.

— Значить, вони звіряються з VISAR. Міжнародний реєстр тяжких злочинів. Користується ним поліція. Із залученням криміналістів, психологів-біхевіористів і судових психіатрів. У них там купа народу. Вівіан там теж значиться. Ось вона сидить поруч зі мною. Вивчає мій процес умирання. Я передзвоню за хвилину.

Він повісив трубку.

Із затискача на приладовій дошці фургона стирчали рахунки-фактури й записки з адресами, Каспер перегорнув їх — безрезультатно. В іншому затискачі була пачка дещо тонша, це були накладні. У Лайсемеєра був власний імпорт вин та делікатесів, деякі з паперів виявилися замовленнями на тиждень наперед. Каспер знайшов те, що шукав, аж нанизу. Це було замовлення з «Конона» на італійський обід наступної середи. До замовлення було додано брошуру, надруковану на папері ручного відливу. З тих, що могли б видати пасажирам «Конкорда» чи постояльцям готелю «Рітц» зі словами «Ласкаво просимо» і з описом запасних виходів та запевненнями чотирма мовами, що все це перелічується лише тому, що того вимагає законодавство, а взагалі-то ми ніколи не помремо, в усякому разі, не в цьому місці і не за такі гроші.