Петер Хьоґ - Тиша

Автобус підійшов за п’ять хвилин.

— У мене немає грошей на квиток, — сказала вона.

Він дав їй п’ятсот крон. І свою візитівку.

— Це може підірвати мій бюджет, — зауважив він. — Я змушений попросити вас повернути мені ці гроші. І сподіваюся, ви напишете на конверті з грошима зворотну адресу.

Двері зачинилися, він побіг назад до машини.

Уже через три хвилини після того, як автобус пропав з очей, він його наздогнав. Він їхав, намагаючись триматися за великим фургоном з причепом. Біля Торбек Хаун ніхто з автобуса не вийшов. Він раптом відчув страх. На кінцевій зупинці в Клампенборзі він зайшов до передніх дверей автобуса і пройшов аж у кінець. Вона зникла. Він знайшов сидіння, на якому вона, мабуть, сиділа, воно було ще мокре, на підлозі теж була вода. Він зібрав пальцем крапельку води і спробував на смак солону воду, яка, напевно, торкалася її шкіри. Водій здивовано поглядав на нього.

Він зателефонував до Рунґстед Хаун — довідкова порту в неділю не працювала. Він подзвонив начальнику порту по домашньому телефону, той сказав, що, за їхніми відомостями, ніяких занурювань в акваторії порту того дня не планувалося.

Вночі він не міг заснути. У понеділок вранці він зробив спробу довідатися щось у Данському товаристві аквалангістів. Там не було ніякої інформації про які-небудь занурювання в районі порту за останні два тижні.

Він викликав у пам яті її образ, її звуки. Її головна тема була в мі-мажорі. За ним він почув глибше звучання інстинктів — інстинкти людей, ще не перетворені на якусь тональність, як правило, менш нюансовані. У неї все було не так. Він чув лямажор — небезпечний звук. Вона не була спортсменом-дайвером. Вона була на роботі. І при цьому в неділю.

Він зателефонував до Управління судноплавства. Відповіла йому професійна русалка. Люб’язна, але слизька й холодна.

— Ми реєструємо всі робочі занурення, — повідомила вона. — Але нікому не повідомляємо цю інформацію. За винятком тих, що мають стосунок до справи інстанцій.

— Я збираюся побудувати мол, — сказав він. — Для мого «Свана». Навпроти своєї вілли на узбережжі. Мені б хотілося найняти саме цю фірму. Я бачив, як вони працюють. Це було чудово. Тож чи не можна дізнатися назву компанії?

— Це була не компанія, — відповіла вона. — Це були аквалангісти з однієї установи. І як вам удалося спостерігати за їх роботою? У територіальних водах Данії через мул видимість не перевищує трьох метрів.

— Того дня на мене зійшло прозріння, — пояснив він.

Вона повісила трубку.

Він дійшов до шосе і забрав з поштової скриньки пошту. Там виявився лист без зворотної адреси, у конверт було вкладено п’ятсот крон. Більше там нічого не було. Він пішов до Соні.

Соня приготувала йому чай, повільно й старанно, потім вона підійшла до нього і стала помішувати чай, поки розчинився весь мед. Він занурився в її турботу. У нього не було сумнівів у тому, що за це доведеться розплачуватись. Ще трохи — і почнуться повчання.

— Ти бачив її лише раз, — сказала вона. — Щонайбільше п’ять хвилин. Ми при своєму розумі?

— Її звучання, — пояснив він.

Вона погладила його по голові, якась частина його хоч би трохи заспокоїлася.

— Ти ж і на моє звучання реагував, — зауважила вона. — Раніше. І тут тобі неймовірно пощастило. Але не можна заперечувати, що у твоєму житті бували й інші випадки, коли ти помилявся.

Він зробив ковток, це був чай першого збору, приготовлений у японському чавунному горнятку, яке стояло перед нею на столі, на жаровні. Навіть незважаючи на молоко і мед, він не йшов ні в яке порівняння з тим, що виходило у нього вдома з пакетиків.

Вона покрутила в руках конверт, у якому лежала купюра.

— Тут є штамп, — повідомила вона.

Він не розумів, до чого вона це говорить. Вона простягнула йому навушники, щоб він міг слухати її телефонну розмову.

— Франкувальні машини, — пояснила вона, — завжди мають якийсь ідентифікаційний номер.

Вона подзвонила на пошту. Її переадресували до відділу франкувальних машин у місті Фредериція.

— Вас турбують з адвокатської фірми «Кроне і Кроне», — сказала вона. — Ми отримали від вас франкувальну машинку. І Іам здається, що ви помилилися і надіслали нам чужу. Можна назвати номер?

Вона назвала номер.

— Тут якась помилка, — сказала жінка на тому кінці дроту. — Це одна з чотирьох машин в Управлінні геодезії і картографії. Звідки, ви сказали, ви телефонуєте?

— Я помилилася, — сказала Соня. — Я телефоную з Управління.