Петер Хьоґ - Тиша

У неї було все. Їй навряд чи було за сорок. У неї був вік, упевненість у собі, освіта, звання, гроші, бізнес, і, хоча вона й була у вільній чорній шерстяній сукні й сиділа, поклавши на стіл ноги, він відчував, що складена вона так, що будь-якої хвилини могла б пройтися подіумом, демонструючи колекцію бікіні. І швидше за все, пройшлася б, якби могла виставити за це рахунок.

Єдиним свідченням неминучої для всіх нас розплати були дві довгі глибокі зморшки, які на десять років раніше належного часу пролягли від ніздрів по обидва боки рота.

— У нас тут напружений графік, — зауважила вона. — Відвідувачі зазвичай спочатку дзвонять. Або пишуть.

— Її звуть Клара-Марія. Дитина з дитячого будинку. З притулку Рабії. Її викрали. Невідомо хто. Їй вдалося передати записку. У цій записці було ваше ім’я. І малюнок із зображенням цієї клініки.

Вона зняла ноги зі столу.

— Можливо, щось і пригадую, — сказала вона, — повторіть, будь ласка, її ім’я.

Не те що пригадувала. Вона чудово все пам’ятала. Він мовчав.

— Здається, то був попередній огляд для наукового дослідження. У притулку. Для науково-дослідної ради. Це було кілька років тому. Можливо, дівчинка, що має це ім’я, брала участь у дослідженнях. З якоїсь причини вона це запам’ятала. Особистого контакту практично не було.

— Про яке дослідження йдеться?

— Це було давно.

— Чи збереглися якісь документи?

За звичайних обставин вона б ніколи не стала відповідати на це питання, але його раптова поява вплинула на неї.

— Дослідження так і не було закінчене.

— І все-таки?

— Це купа чернеток.

Він сів на стіл. Якби на Каспері була сукня, він би задер її. Щоб вона змогла побачити частину стегна.

— У мене грошей хоч лопатою горни, — сказав він. — Я не одружений. Нічим не зв’язаний. Може, запросите мене до себе додому? На філіжанку чаю. І на шістдесят чернеток із шухляди?

Зморшки позначилися різкіше. Вона відштовхнула стілець від письмового столу. Щоб він міг побачити всю її статуру.

— Ви говорите з жінкою, яка на восьмому місяці!

Вона округлилася тільки навколо самого плоду. Формою живіт нагадував яйце птаха Рок.

— Це не завадить, — сказав він.

Щелепа її почала відвисати. Він став навколішки перед нею і приклав вухо до її живота.

— Хлопчик, — констатував він. — Трохи прискорений пульс, близько ста тридцяти. Ре-бемоль мажор. З передчуттям ре-мажор. Там, де Близнюки переходять у Рака. Народжувати маєте десь до Дня святого Ханса.

Вона відсунулася назад, намагаючись ухилитися від нього. Він рухався за нею.

— Чому вона написала ваше ім’я?

На сходах чулися кроки — жіночі і кроки двох чоловіків. Досить тільки якійсь аурі довіри утворитися навколо чоловіка й жінки, як зовнішній світ одразу готовий усе зіпсувати: старші медсестри, розгнівані чоловіки, колективне несвідоме — який жаль!

— Лишилося зовсім мало часу, — вів далі він. — У слідства немає ніяких слідів. Ви, мабуть, остання надія.

Він поклав руки на ручки стільця, обличчя його було зовсім поруч з її обличчям, говорив він тихо.

— А якщо вони її вб’ють? І ви знатимете, що могли б завадити їм. Щоразу, як ви дивитиметеся на свою власну дитину, ви думатимете про це.

Вона підвелася. Вся її маска дала тріщину, ще трохи — і вона відкриється цілком.

— Хто такий Каїн?

Хтось рвонув вхідні двері. Не відриваючи погляду від жінки, він узявся за ручку скляних дверей, вони виявилися не замкнуті. Двері вели на балкон. Один з тих балконів, яким пораділи б Ромео і Джульєтта. Поки ще могли радіти.

Хтось спробував видавити дубові двері, це не вдалося, чиїсь кроки віддалялися в надії знайти ключ.

За вісім годин він сидітиме в літаку на шляху до Мадрида. Він схилився до неї. На її обличчі відбилися всі її почуття. Він раптом зрозумів, що їй занадто страшно, щоб вона могла говорити. І облишив її.

Він попорпався в кишенях. Знайшов лотерейний білет, відірвав од нього ріжок, написав номер телефону свого вагончика. Вона не рухалася з місця, він розтулив її долоню і вклав туди папірець.

Зовні хтось устромив у двері ключа, Каспер відчинив двері на балкон і перестрибнув через балюстраду.

Ромео пощастило більше — йому не треба було боротися з морським туманом і кислотним дощем. Мідь була вкрита зеленим нальотом, на мармурових поручнях був сантиметровий шар зелених водоростей — Каспер ковзався, немов по зеленому милу.

На лужок він упав навзнаки, так, що все повітря було вибите з легень. Коли тобі шість років і це стається вперше, ти думаєш, що це кінець. Коли тобі сорок два, ти розумієш, що так легко не відбудешся. Він зосередив увагу на зоряному небі, щоб не втратити притомність. Прямо над обрієм стояв Телець, його власне вперте сузір’я. Коли б у його розпорядженні був телескоп і коли б зараз була інша пора року, то він би в перейнятих співчуттям Рибах побачив Уран — планету несподіваних поворотів долі.