Петер Хьоґ - Тиша

Хрипи тривали ще кілька секунд.

— Йосеф Каїн? — спитав Каспер.

У мистецтві імпровізації Каспер багато чого навчився від свого батька в дитинстві. Після розгромного скандалу з Касперовою матір’ю чи після обіду з членами стрілецького товариства, де було дванадцять страв і який тривав шість годин, Максиміліан Кроне міг податися прямісінько до суду або в Об’єднання данських промисловців.

Але тепер він мовчав.

Батько і син прислухалися до дихання один одного.

— Окультизм, — мовив Максиміліан. — Відділ N створили нібито у зв’язку з чимось на кшталт цього. Чорт забирай! Схоже, що в поліцейських мізки геть розм’якли.

— А в цирку це є?

— Та ніде його немає.

— Була одна жінка. І ти, і мати її згадували. Вже тоді вона була стара. Якось пов’язана з птахами. І в неї була напрочуд добра пам’ять.

Здавалося, що батько не чує його.

— Тут поруч стоїть Вівіан, — сказав Максиміліан. — Вона каже, що нам з тобою треба поговорити. «А якого хріна мені говорити з цим дебілом? — заявляю я. — Він занепав духом. Він розм’як, як лайно». Але вона наполягає.

— Вона каже, що ти хворий.

— Вона завідує хоспісом. Це у неї робота така — переконувати людей, що вони близькі до смерті.

Хрипи тривали ще кілька секунд.

— Вона хоче поговорити з тобою.

Слухавка перейшла до інших рук.

— У картотеці Товариства акушерів не виявилося жодної Лоне, — сказала жінка. — Але в мене виникла думка. Була одна акушерка, яку, можливо, звали Лоне. Це було п’ятнадцять років тому. Дуже молода. Талановита. Дуже оригінальні ідеї. Активно критикувала систему. Займалася організацією експериментальних пологів. Екологічних палат тут, у Державній лікарні. Палат для пологів у воді в Гентофті. Потім стала вчитися далі на лікаря. Стала наймолодшою завідувачкою відділення. Пологового відділення. Ось чому я не подумала про неї як про акушерку. Багато уваги приділяла фінансовій стороні справи. Пішла з державної охорони здоров’я. Працювала спочатку у фармацевтичній промисловості. Досі там працює, наскільки я знаю. Одночасно відкрила дорогу, сучасну — й успішну — пологову клініку в Шарлотенлунді. Може, це вона?

— Як її прізвище?

— Багато часу минуло. Здається, Борфельдт.

Каспер подивився на кісточки своїх пальців. Вони були білими, як у скелета в кабінеті біології; Він розтулив кулак.

— Не знаю, — відповів він. — Ймовірність невелика. Але все одно — дуже дякую.

Він повісив слухавку.

Ні за прізвищем, ні за назвою організації в телефонній книзі він нічого не знайшов. Але він знайшов потрібну адресу на рекламних сторінках, це було єдине оголошення в розділі «Пологові будинки».

Будинок цей був на початку Странваєн. На сторінці була рекламна віньєтка будівлі. Він розгорнув малюнок Клари-Марії та поклав його поруч з довідником. На її малюнку виявилось багато правильних деталей. Вигин сходів, що вели до того, що, мабуть, було головним корпусом пологового будинку. Кількість вікон на фасаді. Характерні, поділені на шість частин віконні рами.

За цією адресою було зареєстровано п’ять номерів телефонів: канцелярія, черговий, педіатр, лабораторії і пологове відділення.

На мить він задумався, чи не викликати поліцію. Потім викликав таксі.

З маленької шафки над унітазом він дістав велику пляшечку з пігулками, з пляшечки — дві великі, як облатки, пігулки: двічі по тисячі двісті міліграмів кофеїну. На етикетці — найкращі побажання від Ля Мора, лікаря Королівського театру. Він налив у склянку води. За чверть години пігулки почнуть накладати зовнішню, біг-бендову бадьорість на внутрішній контрапункт алкоголю і перевтоми.

Про всяк випадок він ужив ще дві пігулки. Подивившись на себе у дзеркало, він підняв келих. За всіх тих лікарів, які, подібно до Лоне Борфельдт, допомагають нам з’явитися на цей світ. За тих, хто в хоспісі Державної лікарні допомагає нам піти з нього. І за тих, хто подібно до Ля Мора допомагає нам витерпіти час чекання.

З кільцевої дороги звернуло авто. Таксі це бути не могло, бо йому здавалося, що він чує дванадцять циліндрів. Але машина знизила швидкість, розшукуючи щось. Він проковтнув пігулки. Поставив склянку на полицю, перевернувши її денцем догори.

Двічі він опинявся в одній гримувальні з Жаком Таті [19] Жак Таті (Татищев) (1908–1982) — класик французької комедії, актор пантоміми й кіно, режисер, сценарист, боксер і регбіст. , удруге це було в Стокгольмі, після того як маестро втратив усе на комедії «Час розваг» і повернувся назад до роботи у вар’єте. Знявши грим, він так само поставив склянку. Каспер спитав тоді: чому?