Петер Хьоґ - Тиша

Увімкнули прожектор.

— Чи не можна спертися гіпсом на твоє плече? — запитав він.

Він заплющив очі й почав грати, вимовляючи при цьому слова, використовуючи «накладення голосу», щоб заспокоїти її.

— Солдати обожнюють музику, — говорив він. — Коли люди б’ються, завжди звучить якась музика. Але досі завжди вибиралися не ті твори. Якби вони згадали про Баха, то уникнули б кровопролиття. Така музика, як ця, веде до перемир’я. До примирення в залі суду замість позиватися й далі. Ми будемо на місці за хвилину.

Каспер віддався музиці. Вона відкрила серце, як відкривають банку очищених томатів. Його власне серце, серця військових, серце Стіне — він знав, що вона вийшла на платформу.

Катер повільно пройшов уздовж автомобільних покришок, що слугували кранцями. Навколо них стояла тиша, туман надавав музиці тієї камерності, якої зазвичай не буває, коли граєш просто неба. Немов між Міністерством закордонних справ, мостом, платформою і Національним банком виникла раптом концертна зала.

Сестра Глорія виклала алюмінієві рейки на платформу, спершу безлюдну, потім на ній з’явилися двоє військових, що рухалися немов роботи. Каспера підняли з катера.

Поруч із Стіне стояв молодик — він був у цивільному, але звучав як духовий оркестр. Каспер десь уже чув цей звук. Очі Стіне були запаморочені музикою. Усі інші дивилися на Каспера. На інвалідне крісло. Рейки. Гіпс. Єгипетські пов’язки. На сестру Глорію.

— П’ять хвилин, — прошепотів він. — Йдеться про життя і смерть.

Душа її поволі піднімалася на поверхню. І нарешті зробила ковток повітря.

— Ніколи! — крикнула вона.

Зі своїх пов’язок він дістав квитанцію з малюнком Клари-Марії. Стіне поглянула на нього. Схопила квитанцію. І сховала.

Він кивнув у бік сестри Глорії.

— Вона з поліції моралі, — пояснив він. — Можеш запросити мене до свого кабінету. Або ж продовжимо розмову у них, у поліції.

Ліфт був з оргскла. Молодик спробував утиснутися в нього, але ліфт був розрахований на чотирьох, а крісло вже займало місце двох чоловік. Каспер непомітно відтіснив молодика, двері зачинились, вони почали спускатися на глибину. Під час руху вниз через зміну тиску звуковий спектр зміщується. Явище передбачуване, зважаючи на присутність Стіне. Щойно вона опинялася поруч, то дуже скоро все починало сповзати вниз або вгору від звичного діапазону.

Вони минули поверх служби зв’язку, де перед цифровими комутаторами сиділи люди у навушниках. Ліфт зупинився. Каспер пропустив Стіне вперед. Коли сестра Глорія викочувала його, він засунув два пальці робочої рукавички в заглиблення у стопорі дверей ліфта. Це мало тимчасово вивести з ладу датчик дверей і молодика, що лишився нагорі. Молодим людям корисно розвивати в собі здатність відкладати задоволення потреб.

Вони пройшли повз невелику їдальню, на ходу Каспер прихопив із купки обідню тарілку. Ніколи не знаєш, що може стати у пригоді, — всі ми учні Ганса Бовдура [79] Персонаж однойменної казки Г. К. Андерсена. . Позаду було тихо. Ліфт був як і до того заблокований.

Вони увійшли до величезної зали, квадратної, немов манеж для виїжджування, але напханої апаратурою, наче космічний корабель. Одна зі стін була геть уся вкрита пласкими моніторами, що показували поверхню моря. На другій стіні висіло десять квадратних метрів метеорологічних карт. Поряд стояли консолі з дисплеями радіолокаторів. Десятиметрова гранітна плита, а на ній п’ять десятків сейсмографів. Дюжина барографів, з яких найбільший був завбільшки з барабан Данської державної лотереї. Три ряди столів з комп’ютерами, за якими сиділи молоді люди з тілами, цілком придатними для музичного порнокліпу МТУ, і головами докторів наук з геометрії Ріманна. Вільна стіна була склом два на чотири метри, що виходило в акваторію порту. Дно було освітлене. На тлі донного мулу Каспер помітив зграйку рибок.

У приміщення був напружений звук: від вентиляторів, від мегабайт, від рою цифр, від дзюркотання води в системах охолоджування процесорів. Каспер відчув раптову радість. Це була відповідь двадцять першого сторіччя капітанському містку капітана Немо. Він обожнював природничі науки. І неважливо, що природничі науки не любили його. Нерозділене кохання буває дуже глибоким.

Стіне оглянула його пов’язки.

— У мене була нарада, — пояснив він. — Із деякими з тих суб’єктів, які викрали Клару-Марію.

Вона притулилася до гранітної плити.

— Її немає вже дев’ятнадцяту добу, — продовжував він. — Якщо маленькі дівчатка відсутні більше двадцяти чотирьох годин, це не віщує нічого доброго. Отож я подумав, чи не можеш ти мені допомогти.