Петер Хьоґ - Тиша

Безстрашність цієї людини була іншого ґатунку. Вона була така, яка виникає, коли ти знайшов дорогу до джерела й перекрив його раз і назавжди, і тому воно відтепер втратило будь-яку цінність, і, нехай навіть на карту поставлено життя, ти спокійний, бо втрачати тобі, власне кажучи, вже нічого.

Він подивився на Каспера.

— А ти нахабний, — зауважив він. — У цьому тобі не відмовиш.

— Навіщо? — продовжував Каспер. — Навіщо було її вбивати?

Нас, аматорів азартних ігор, часто привертають ситуації, в яких можна залишити позаду всі форпости розуму, віддавчни свою долю в розпорядження того, що називається випадком.

— Я любив її, — відповів Ернст. — Тож у мене не було іншого виходу.

Цієї миті, коли були вимовлені ці слова, Каспер почув любов. Не земну любов, не прагнення до сексу чи грошей — ці стремління примарні й невагомі поряд з тим, що цієї миті зазвучало навколо людини, яка сиділа поруч з ним. Він почув прагнення всіх прагнень — потяг до Божественного.

— У неї було те, що вона не хотіла мені подарувати. Що мені було робити?

Це був світ, що на мить відкрився. Континент. Посеред вулиці Оверґаден Ніден Вандет. Перед покинутими каналами й будинками, що обертаються на руїну. Це було безумство тих, хто скуштував великої тиші і тепер не може дочекатися чергових її крапель. Каспер подумав про Спасителя. Якраз у цей час він був дуже заклопотаний організацією свого воскресіння. Після того, як учні донесли на нього і зрадили його, після того, як його катували, мучили і стратили.

Каспер поглянув на Ернста. Він знав, що чує складові того особливого почуття, яке людина, що реалізувалася з духовного погляду, викликає у своїх прихильників — навіть коли ця людина дитина.

Раптом Каспер почув скорботу цієї людини. Вона була дуже далеко, десь на краю Чумацького Шляху, на відстані дванадцяти інкарнацій у майбутньому. Але вона була величезна: вона могла б легко поглинути Крістіансхаун з околицями. Це була скорбота того, хто скоїв злочин проти свого власного заповітного стремління.

— Підкоти мене до катера, — сказав він.

Ернст підвівся й покотив Каспера до каналу. Африканка стояла біля причалу. Вони з Ернстом пильно подивилися одне на одного, як кобра й вівера [77] Вівера — тварина із сімейства тхорів. . При цьому Каспер не зміг би точно сказати, хто з них був ким.

Сестра Глорія опустила Каспера в катер. Завела двигун. Ернст нахилився над ними. Він зсував і розсував два пальці.

— Кусачками, — сказав він.

Катер пройшов під мостом, який сполучав Крістінсхаун з Арсенальним островом. Вхід до гавані зникав у сірому тумані.

Африканка допомогла Касперові перебратися на корму й посадила біля румпеля, він узяв його тією рукою, на якій не було гіпсу. Вона відкрила рундук. Дістала накидку від дощу, зюйдвестку, робочі рукавички, напульсники, плаский рідинний компас, поклала компас на банку. Туман то густішав, то розходився.

Йому було чути її спокій. Він подумав про Грока. Про його Інесс. Яка йшла за ним усе життя. Підтримувала його. Вірна йому, немов декоративна собачка. Жорстока, немов охоронець. Дбайлива, немов медсестра.

Чому у нього самого це так і не вийшло? Знайти справжню жінку. Ніжну. Терплячу. Вірну. Чому в його житті завжди були тільки фурії? Наприклад, його мати. Або Соня. Або Стіне. Клара-Марія. Сестра Глорія. Жінки, які були віртуозами ходіння по вільному дроту. Інженерами-машиністами. Гідрологами. Монструозними дітьми. Заміжніми черницями з дітьми, майстрами бойових мистецтв.

Порив вітру розірвав туман, утворивши в ньому коридор. У кінці коридору було те, що, мабуть, називалося Пілон 5. Триповерхова громада з алюмінію і дерева, прямокутна, зведена на бетонній платформі, яка до землетрусу була частиною причалу Борнхольмер. На випадок нових поштовхів будинок було закріплено сталевими тросами, немов намет штормовими розтяжками. Над дахом виднівся цілий ліс антен і два обертових радіолокатори. До платформи були пришвартовані два низьких матово-чорних швидкохідних катери військово-морського флоту.

Каспер передав румпель сестрі Глорії. Надів напульсник на здорову руку. Дістав із скрині скрипку. Вони проходили між опорами моста Крістіана IV.

— Тут скрізь охорона, — сказала вона, — нам доведеться повертати.

Він настроїв скрипку. Несподівано він зрозумів, що саме він може запропонувати жінкам: цілеспрямованість. Жодна жінка не вступить добровільно до морського спецназу, покладаючись лише на свій непохитний оптимізм і Партиту мімажор [78] Й. С. Бах. .