— Я вже йду геть. От лише хвильку послухаю.
— Нічого ти не будеш слухати! — раптом розплакалася Наталія. — Дайте мені всі спокій!
І грюкнула дверима, залишивши Міхала й Лінку на сходах. Хлопець почав спершу дзвонити, а тоді стукати у двері.
— А що це вона нині такі коники викидає? — здивувався Міхал. — Ми збиралися йти до кіно.
— Що ж, певне, не підете.
— А що взагалі сталося? Я до неї дзвонив півгодини тому на мобільний, і все ще було окей.
— Слухай… А ти чув цю історію про вечірку в Норберта?
— Так, — Міхалове обличчя спохмурніло.
— Це неправда. Нічого такого не було.
— Звідки ти знаєш?
— Я там була. Наталія все вигадала.
— Але навіщо?
— А про це ти вже в неї запитай. Щасти! Може, вона зараз перебіситься й відчинить тобі. Я вже мушу йти.
У понеділок Каська пошепки запитала Лінку:
— А що ти мала на увазі, коли казала, наче Міхал на мене образився?
— Нічого, мабуть, мені здалося.
Справді, Міхал дивився на Каську ніжно, як завжди, особливо, коли вона цього не бачила. «Добре, що Каська нічого не знає», — думала Лінка. Про плітки, і кіно з Наталією. Ніби з того походу нічого не вийшло, але хтозна. Зрештою, цікаво. Лінка знала, що Міхал ніколи не запрошував Каську на побачення, здається, він був занадто сором’язливий. Тож Лінка зробила висновок, що, мабуть, це Наталія сама подзвонила до Міхала й запропонувала піти до кіно.
— Знаєш, що я думаю? — сказала вона Касьці. — Що Міхал страшенно соромиться. Йому насправді дуже хочеться запросити тебе на побачення, але він ніяк не наважиться. Може, ти сама повинна зробити перший крок?
— Може, і соромиться. Але якщо він не може нічого вирішити, то нащо мені такий хлопець, сама скажи. Я почекаю. Якщо він справді чогось хотітиме, то зрештою зробить.
— Може, ти й права, — погодилася Лінка, подумавши, що якась метка дівчина легко захомутає Міхала просто в Каськи під носом.
Наталії в школі не було. Лінка не знала, чи не вислати до неї якусь есемеску. Їй справді було потрібно, щоб Наталія сказала тим, кому раніше наплела про Касю, що все це неправда. Та якщо вона не з’явиться в гімназії, то нічого не вийде. Добре, що принаймні Міхала вдалося переконати.
Наталія не приходила до школи вже цілий тиждень. Лінка все-таки надіслала їй кілька есемесок, але та на жодну не відповіла. Намагалася поговорити з нею в чаті, але біля Наталіїного імені горіло червоне сонечко. У п’ятницю Лінка забула про все це, бо до неї написав Адріан.
* Хочеш завтра з’їздити до Кракова?
* До Кракова? Навіщо?
* Забула? Ти ж збиралася декому запалити свічку?
Лінка й справді геть забула.
* Звісно! Але що я батькам скажу? Щось вигадаю.
* Тоді я приїду по тебе о восьмій.
— Ну, і що ти їм сказала? — поцікавився Адріан. Дорога була вільна, жодних корків. Вони вже виїхали з Варшави. Обабіч шосе зеленіли ялини. На них зовсім не було снігу, між гілками просвічувало сонце. Лінка майже повірила, що от-от настане весна.
— Що в мене збір харцерів під Варшавою.
— Я й не знав, що ти харцерка.
— Я нею ніколи не була, але батьки про це не знають. Я їх узагалі не цікавлю, вони ладні повірити, що в мене екскурсія на Марс. Бо все одно ніколи не слухають, що я говорю.
— Зате вигадувати ти справді вмієш.
— Це ще нічого… Недавно я такого понавигадувала.
І розповіла йому, як переконала Наталію, наче зробила їй компрометуючі фотографії. Адріан слухав мовчки. Але довідавшись, що Лінка не бачила Наталії відтоді, як це сталося, раптом зупинився на узбіччі.
— Хочеш сказати, ніби не знаєш, що з нею відбувається? І ти навіть не подумала, що могло трапитися щось погане? Як ти так учинила? У тебе що, зовсім глузду немає?
— Припини верещати! Хто ти такий, щоб кричати на мене?
— Ніхто, — відповів Адріан. — Я ніхто. Але ти однаково нікого б не послухалася. Проте мене вислухай, прошу тебе.
І розвернув машину.
— Що ти робиш?
— Повертаймося. Підеш до Наталії й усе їй поясниш.
Адріан вів машину мовчки, але тиша його явно гнітила, бо за мить він увімкнув радіо на повну гучність. Залунали веселі мелодії, які геть не пасували до настрою, що панував у авто.
Лінка поринула в роздуми. Її лють почала поступатися місцем розважливості. Адріан був правий. Розмовляючи з Наталією, Лінка була переконана, що має право так вчинити, бо та збрехала першою. Халіна не подумала, що відчуває її колишня подруга і як вона може повестися в цій ситуації. «А якщо вона щось із собою зробить? — майнуло в думках. — Адже її не було в школі цілий тиждень! Що з нею?» Лінка перелякалася, на мить їй зробилося недобре.
Читать дальше