Йоанна Яґелло - Кава з кардамоном

Щойно вона доперла додому повні торби, як отримала новий список. І це аж ніяк не був кінець жахіття, бо потому бабця примусила Лінку пилососити квартиру й мити холодильник. Лінці кортіло навшпиньках вийти до своєї кімнати й поринути в читання детективу. І їй це майже вдалося, та щойно вона дісталася омріяної оази спокою, як бабуся влетіла за нею, розмахуючи трубою пилососа.

— Твою кімнату, Халінко, теж треба як слід прибрати, може, я тобі допоможу? — запитала вона і, не чекаючи відповіді, відразу почала викидати із шафи стоси пожмаканого одягу. — Ну, дорогенька, тут у тебе хіба що діда-баби немає! Адже із цього й цього, і з оцього ти давно виросла!

За дві години в шафі лежали складені речі, десь третина того, що раніше.

— Це винесеш до контейнера Червоного Хреста.

— Ой, бабусю, невже ти не читала, що бідні отримують заледве кілька процентів із цих ношених речей? Червоний Хрест дозволяє використовувати свій логотип, щоб заохотити людей віддавати одяг, а решту приватні фірми продають у Росії, Україні, в Африці й Азії.

— Ти мені не мудруй, в Африці чи Азії люди ще бідніші, ніж у нас. А тепер прибери на столі.

— Ой леле, бабусю, мені треба до туалету, — зойкнула Лінка.

Дорогою до вбиральні, вона непомітно заховала книжку під светром, тішачи себе думкою, що може, бабуся почне наводити лад у шухляді, але та миттєво прибігла під двері.

— У тебе що, розлад шлунка?

Лінці хотілося вшитися з дому далі, ніж очі бачать.

Нарешті їй вдалося вислизнути й зустрітися з Каською. Дівчата подалися купувати подарунки. Приємно було витрачати чесно зароблені гроші, хоча в крамницях панувала страшна тиснява, і за годину вони мали того досить. Біля книгарні стояв звичний для святкової веремії Миколай у синтетичній шубі й вишкіряв зуби, роздаючи дітлахам льодяники. Раптом Лінка почула, як хтось гукає її на ім’я. Озирнулася. Миколай зняв червону шапку й махав до них. Норберт! Їхній однокласник. Спортивний, стрункий, засмаглий, дуже навіть нічого хлопець.

— Що, підробляєш собі перед святами? — поцікавилася Лінка.

— Ага, батько грошенят не підкинув, довелося взятися до роботи, я тут гулянку затіваю. А ви Новий рік де зустрічаєте?

Дівчата знизали плечима. Мабуть, що вдома.

— Давайте до мене, буде кайфова компанія, чоловік сорок. У мене хата вільна, бо предки до Єгипту їдуть.

Лінка й Каська явно вагалися.

— Та ну, вас що, упрошувати треба? Бухла повна шафа, я вам скину адресу на мило, — підморгнув Норберт. — Із класу теж люди будуть, ну, але я не всіх запрошую, бо це не для дітей вечірка.

— Ми подумаємо. А зараз нам пора, — відповіла Лінка й потягла за собою Каську.

Коли ввечері їй нарешті вдалося зручно влягтися на ліжку із книжкою, Лінка визнала, що відпочивати в прибраній кімнаті набагато приємніше. Наступного дня почалося готування, шинкування, різання. А коли Кай повернувся із садочка, бабуся заявила, що вони робитимуть медяники.

— Але не такі тверді, як ті, що їх пекла твоя мама.

Мама? Лінка взагалі не пригадувала, аби мама взагалі пекла якісь медянички.

— Щоб медяники не були твердими, треба додати більше масла. Багато кориці й інших прянощів. І доброго меду.

Медове тісто пахло так солодко.

— Почекай, де тут у нас качалка?

Але такої речі вдома просто не виявилося, довелося розкачувати тісто звичайною пляшкою.

— А в нас немає жодних формочок, — засмутилася Лінка.

— Нічого. Дивись! — і бабця ножем вправно вирізала з тіста гарненьку ялиночку.

За годину вони наробили купу ялинок, янголів та інших, пов’язаних зі святами, речей. Особливо гарно вдався Кротик із квадратною головою й очима із зерняток перцю, якого вирізав Кай. Спечені медяники були м’якенькі. Втриматися, щоб не покуштувати, було неможливо, тому половину солодощів з’їли відразу. «А може, бабця має рацію? — подумала Лінка. — Магія свят, магія приготувань до них, це такі прості радощі життя». У запрацьованої мами завжди на таке бракувало часу, проте це лагідне тепло й смачні запахи на кухні, якими зараз насолоджувалася Лінка, були справді дуже приємними.

У переддень Різдва вони із самого ранку прикрасили ялинку. Деревце зі Студзянок було невеличке, зате густе. Із кольоровими вогниками, прибране іграшками й медяничками, воно виглядало просто чудово! Доки вони прикрашали ялинку, Лінка намагалася розпитати бабусю Стефу про деталі, пов’язані зі знайденою фотографією, проте наштовхнулася на несподіваний опір. А баба ж зазвичай була такою балакучою! Зараз вона вдавала, ніби не розуміє, про що йдеться, й уривала розмову. Лінка геть не могла збагнути, у чому справа. Адже дитина померла, тож не дивно, що їй хотілося запалити свічечку на могилі сестри, якої Лінка ніколи не бачила… Нарешті, бабуся неохоче зізналася, що немовля поховали в Кракові. Проте чомусь ці слова звучали не надто переконливо.