Йоанна Яґелло - Кава з кардамоном

— Оцю дівчинку я дуже любила, Вероніку. Але її вдочерила якась родина, і вона виїхала до Франції. Це було давно, нам було, може, років по десять, ми дуже з нею здружилися. Розумієш, у дитячому будинку це найстрашніше: буває, що подружишся з ким-небудь, а він просто зникає із твого життя… Усі завжди обіцяють, що будуть провідувати, писати, але цього ніколи не стається. Нове життя поглинає, бо раніше це був якийсь його замінник. То я її змалювала в коміксі. А це Хелька-Звабниця.

— Хто?

— Така дівчина, куховарка, за якою всі мужики шаленіли, і ніхто не розумів, як їй це вдається.

— Може, треба це надіслати до якогось видавництва…

— Та що ти, воно того не варте, такі дурощі.

— Дурна ти, комікс суперовий! Між іншим, тобі не здається, що школа нас обмежує? Ти малюєш, я фотографую, а в школі воно нам ні до чого.

— Узагалі-то так. У нас украли дитинство й наказали зубрити якісь премудрості. Мені ще раніше, ніж тобі.

— Як це раніше?

— Я була так званою обдарованою дитиною. Ну, там, читала в чотири роки й таке інше. І малювала гарно. Тому мене примусили вчитися матьохи, і тепер доводиться малювати ночами.

— Це було нелегко, знімок виявився дуже знищеним.

Продавець простягнув їй конверта. Усередині Лінка побачила кілька більших і кілька менших копій маминої фотографії. Відразу було видно, що якість покращили. Дівчина зраділа. Якщо мама приїде на свята, Лінка матиме для неї подарунок. Поклала фотографії до рюкзака й вийшла.

Про конверт пригадала собі лише ввечері, бо щойно повернувшись, мусила відповісти на зливу бабчиних питань про суботній вечір. Баба повернулася в неділю ввечері, коли Лінка вже спала. Кай повинен був залишатися вдома два тижні, приймати антибіотики й вітаміни. За цілий день він точно встиг із подробицями розповісти бабі Стефі про все, що сталося, але їй, як природженій журналістці, цього було вочевидь замало. Халіні навіть здалося, що бабця неприродно збуджена таким поворотом подій, бо вона наказала описати всіх недоброзичливих пацієнтів у приймальному відділенні. Може, навіть шкодувала, що все не закінчилося якось більш драматично, наприклад, скандалом.

Лінка прийняла душ, побажала всім «на добраніч» і полегшено зачинила двері своєї кімнати. Вона сподівалася, що їй ніхто більше не заважатиме. Витягла конверта з рюкзака й дістала фотографії. Знімки були набагато кращої якості, ніж раніше. Більш насичені темні кольори додавали їм певної театральності, а середина стала настільки виразною, що можна було роздивитися квіти на маминій сукенці. Лінка глянула уважніше, і раптом відчула, як їй зробилося гаряче. Що це? Просто складка тканини, чи… Ой ні, плаття вклалося так не випадково. Жодних сумнівів. Мама, яка того літнього пополудня тримала Халіну на руках, сидячи на лавці в Саському саду, була вагітна! Лінка намагалася сховати фотографії назад до конверта, але вони там не вміщалися, а може, просто тремтячі руки відмовлялися слухатися… Дівчина гарячково почала шукати якоїсь схованки для фотографій. Вона не знала, чому прагне їх заховати, та була переконана, що мамин живіт на знімку — це таємниця, про яку вона не знала. Нарешті запхнула фотки під матрац, лягла в ліжко й накрилася ковдрою, тремтячи від емоцій. Лінка довго лежала, утупившись у темряву. Вона розуміла, що засне нескоро.

Майже весь грудень, до самих свят, Лінка провела як у сні. Вона не знала, що робити. Їй хотілося розповісти комусь про фотографію, але дівчина не могла наважитися. Краще б не було всіх цих таємниць, а фото ніколи не потрапляло їй до рук. От якби вона тоді не поїхала до Сероцька… Та, на жаль, усе це сталося насправді, і не можна було вдавати, наче нічого не трапилося. Запитати маму? Начебто, вона повинна приїхати на свята, принаймні Лінка цього сподівалася. Дівчина уявляла, як підходить до мами з фотографією в руках і питає: «Мамо, ти була тоді вагітна, що сталося із цією дитиною?» Картина здавалася їй цілком реальною, але тільки в уяві. Лінка добре знала себе й розуміла, що ніколи в житті не видушить із себе цього запитання. Насправді вона жодного разу не наважувалася відверто поговорити з мамою, хоча й була не з полохливого десятка. Проте Лінка досі не знала, за яких обставин загинув її тато. Ані того, як батьки познайомилися. Мама не хотіла говорити про минуле, відразу наїжачувалася, а тоді робилася пригаслою й сумною. «Нащо до цього повертатися?» — казала вона. Годі й сподіватися, що вона розповість про це Лінці…