Йоанна Яґелло - Шоколад із чилі

— А ти що, нічого не знаєш? З дуба впала, на фейсі тебе немає?

— Є, а що? — буркнула вона. — То, може, тебе немає, принаймні в мене на фейсі тебе точно нема.

Двійко дівчат захихотіло.

— Я хворіла. Хтось нарешті скаже мені, що тут відбувається? — нетерпляче запитала вона.

— Розкажемо їй?

— Ну, добре, кажи, Азоре.

Азор? Нічого собі. Лінка ледь помітно посміхнулася й глянула на смаглявого хлопця у футболці із кроликом, що вистрибував з капелюха. Дійсно, коли придивитися, хлопець трохи скидався на собаку. У нього були неприродно червоні губи, а говорячи, він висолоплював язика, наче вівчарка.

— Ну, то справа виглядає так, — Азор аж підвівся від збудження. — Наш селюк-передовик учора вирішив показати нам усім, де раки зимують. Але занадто розперезався й ми трохи погиркалися. От.

Лише тепер Лінка помітила синець на Азоровій вилиці.

— Та він узагалі якийсь ненормальний, — заявила блондинка з гарним кучерявим волоссям. — Так йому врізав…

— Не врізав, Зузу, а лише собі рученята натрудив дарма.

— А в чому власне справа? — запитала Лінка.

— У газетці, — пояснила невеличка руденька дівчинка з кісничками, як у Пеппі, зашнуровуючи червоного лакованого мартенса.

— Окей, ну, є газетка, а цей відразу лізе не у свої справи, і заявляє, що буде головним редактором! — Азор не приховував обурення.

— Азор цим займався минулого року, — знову втрутилася руденька.

— Так отож, саме так, дякую, Марисю, то я йому й кажу по-людськи, щоб він так не поспішав, а він, що, мовляв, перший зголосився, і що в тому своєму селі був головним редактором районки.

— Районка! Прикинь! — захихотіла Зуза.

— Ми намагалися його переконати, щоб він сам зняв свою кандидатуру, вдавшись до аргументів, так би мовити…

— …філософських, — підхопив невисокий блондин, — що районні новини цікавлять щонайбільше…

— І що ця його районка нас не надто вражає… Ми добром старалися, щоб він не пхався в головні редактори… Ми ж йому дозволили писати, справді…

— І не було б усього цього галасу, якби полоніст не сказав, що той, хто зголоситься першим, буде головредом.

— Ну, справді, Вільк перегнув, він мав відразу сказати, що буде так, як минулого року.

— А ми нашому редактору районки сказали, що Зузу насправді влада не цікавить, бо він до Зузки клинці підбивав, і що Азор буде головредом, а Зуза секретарем, бо так було й так має залишатися.

— Та нічого він не підбивав! — почервоніла Зузанна.

— Окей, окей. Він просто невдаха, не переймайся. Так чи сяк, але по-доброму він не розуміє, образився і сказав, що в такому разі він не хоче мати нічого спільного з нашим, як він висловився, таблоїдом на всі випадки життя.

— Ну, тоді Азор розсердився, ти б теж розсердилася, правда? Бо ми хотіли, щоб він до газети писав, позаяк більшість воліє фоткати. То комусь же й писати треба.

— Але він тоді заявив, що або буде головредом, або чхати на все хотів.

— І тоді Азор йому сказав, що він як той кундель, що своїй сучці й кістки пошкодує. Ну, а той йому…

— Та досить уже про ту сучку, — обурилася Зуза.

— Та не ображайся, пробач, я просто так висловився метафорично, філософськи й узагалі. Без жодних натяків. От.

Лінка була шокована. Що в цьому класі відбувалося? Вона ніяк не могла збагнути. А найгірше, що дівчина відчувала, що мусить зайняти якусь позицію, хоча це й було нелегко. Вона розуміла, що всі ці Азорові підлабузники тільки й чекають на її відповідь. Уже хотіла висловитися, але тут задзеленчав дзвоник. На щастя, ніхто не чекав на її реакцію, усі помчали до класу. Здається, це був урок фізики і якась контрольна. До якої Лінка, звичайно, не підготувалася.

Фізик радше скидався на фізкультурника. Кремезний, мускулястий і голомозий. «Цей точно щодня ходить у тренажерний зал і напихається якимись білковими БАДами, — подумала Лінка. — Біцепси в нього, як у Кличка, жоден хлопець не пащекуватиме до такого». Підійшла до вчительського столу.

— Перепрошую, — сказала вона, — я… хворіла. Мене не було. І я не готова до контрольної. Можна, я сьогодні не писатиму?

Учитель підняв голову й пронизав Лінку крижаним поглядом.

— Як звали кохану Володийовського? — запитав.

— Що?

Фізик повторив запитання, і Лінка затнулася.

— Е-е-е… здається, Ганка…

Учитель підвівся й сперся долонями на стіл.

— Класика, дитино. Лише класика нас врятує, а ти не знаєш класики польської літератури. Тому мені дуже прикро, але контрольну ти нині писатимеш. Або пишеш, або я відразу ставлю одиницю, вибирай.