Ирена Карпа - Добло і зло

— Тут тобі дещо передали на випадок хвороби… — дзвонить мені прекрасний Посланець Алігарха.

Дещо виявилося подарунковим кошиком із фруктами всіх можливих рас і національностей. Я їх роздаровувала кому тільки могла, а все одно ще довго подарунки не кінчалися. Одна збоченського виду мандаринка…

— Це лічі, село!

…так от. Ця мандаринка взагалі пролежала в кошику місяці три. Алігарх каже, її запікати добре і їсти з кроликом. Кролика в нас ніяк не з'являлося, тому лічі так і померла в кошику, сиротинкою. А кошик залишився в кутку і став виконувати функцію декоративної рослини і шафи.

Одного разу я спиздила гамак. І не в якихось там злих сусідів по дачній ділянці. Нема в нас дачної ділянки. І не в готелі у Камбоджі, бо було холодно, й треба було чимось накриватися. В Камбоджі не буває холодно, якщо вимкнути кондиціонер. Просто так спиздила. В супермаркеті. Добряче собі піднявши рівень адреналіну й настрій. Чесно кажучи, я вже таке робила. Геть без причини. І дуже-предуже гламурно. Поцупила блиск для губ у магазині дьюті-фрі в Дубаї. Там стопудово за таке руки рубають, арабушки-молодчики… Тим більше. Ходила собі туди-сюди, коротаючи шість годин між рейсами, никала між дорогими парфумами й дешевим алкоголем. Купила навіть щось, якийсь «фак хер» парфум. Для годиться. Баксів за п'ятдесят. Щоби поцупити блиск за одинадцять. Взяла його, тестер (а тестери набагато краще блищать і пахнуть — ви самі перевірте!), намастила собі жирно губи. Заблищало на весь міжнародний аеропорт. Я туди-сюди до дзеркала, тестер ненавмисно падає поміж інших моїх речей, складених на візочок для закупів у дьюті-фрі. Пікне, думаю, то зроблю переляканий вид істеричної домохазяйки, що в Емірати за шкірянками й золотом приїхала. Скажу, що не винна і що взагалі мене такий дешевий мотлох не цікавить, я он парфуми дорогі купила, в мене оно скільки грошей — нате подивіться!

Блиск не пікає. Хіба ж пікають тестери? Хіба ж узагалі пікає будь-який товар, вийнятий з коробочки? Це тільки в постсовку детектори ліплять безпосередньо на пляшечки й тюбики. По собі спритних покупців міряють, молодці. А тут нічого такого не пікає, я спокійно виходжу з магазину в світ широкий і йду на лавочку читати книжку про щось доброє і вєчноє, і на душі так хороше, Боже ж мій! Десь із тиждень тривав добрий настрій, і кілька місяців тривав блиск для губ.

Отака от пригода була, безпричинна. Всі щось крадуть — ручки в чужих офісах, горох на нічийному полі, канцелярію на своїй роботі, цукор в поїзді. («Привези мені щось з іншого міста! — просила вагітна дружина нашого звукорежисера, коли ми поїхали в тур. — Але цукор з поїзда більше не рахується!») Зірки — ті взагалі клептоманять по чорному. Емі Вайнхауз цупить журнали в крамничках. Вайнона Райдер взагалі три роки умовно отримала і штрафанули її на десять тисяч баксів. хоча накрала вона в тому Sachs Fifth Avenue лише на п’ять шістсот.

У світі старлеток чи модельок все набагато страшніше. Там вони пиздять одна в одної зі злості, заздрощів чи інших чисто жіночих міркувань. Типу, пішла одна на подіум, а ось її туфлі стоять із запханими колготками на наступний вихід. Інша собі тут як тут, пудрить сраку перед виходом (у неї вихід без колготів). Ну, а чого втрачати час? Ніхто не бачить — рраз! — туфлі й колготки конкурентки пакуються в сумку. І виносяться собі спокійно додому. Чи й до смітника — не користі ж раді… А платить за все нещасна жертва — не вберегла предмет от-кутюр, корова.

Але в мене були геть інші причини. І не клептоманські, хоча формально крадіжка речі, котру ти можеш собі купити, вважається клептоманією, а не просто заощадженням. Причини в мене були виховні.

Двійко дітей-дизайнерів на ім’я Райс-міт-Шайз [4] Reis Mit Scheiss — рис з гівном ( нім. ). (хто з них хто, ми ніколи не розбиралися), Ведмідь і я робили чергову серію закупів для нашої крейзі-хатки. Купа банок фарби, коробок лампочок, рулонів з очеретом і гамак. Гарний такий, смугастий, привіт із Ямайки. Тільки з фіолетовими додатками і червоними канатиками. Дорогий страшенно, баксів сорок. Але як встояти перед таким от дивом?

— Беремо.

— Уважаємиє пакупатєлі, наш супєрмаркєт закриваєцца! — високим голосом голосить абстрактна тьотя з будівельно-супермаркетних небес.

Ми вже не просто котили свій візок до каси, ми його розігнали до швидкості автомобіля «славута». Хух, встигли. Тьотя на касі нєрвно то все нам пробиває. Доходить до товстенького, як підсвинок, і смугастого, як кавун, гамака.