Ирена Карпа - Добло і зло

А деталі не важливі. Меблі, раковини, холодильник і те де — то вже наживні декорації. Поки що ми сидимо на голій підлозі, фантазуємо і слухаємо дивні речі . Наприклад, нам добре чути, як дзюркотить вода у дальньому туалеті. А слів одне одного у цій же кімнаті, де ми сидимо, розібрати не можна — луна.

— От же ж сука, не спиться тобі о третій ночі… — цідить Медвідь і похмуро зирить на стояк.

— Угу, — кажу я. — Посцяти вийшов. Жаль, ми на низькому поверсі, а то би ми їм тоже сцяли, правда?

— Правда, — каже Вовчик, наш друг і Майбутній Багатий Адвокат (також з питань авторських прав, до речі, так що не сподівайтеся щось у мене безкарно спиздити).

— А прикинь, якщо тут вентиляція така сама, як труби? — активізується Медвідь. — То би ми йому зараз: «Простатит?..»

Ведмідь зобразив мужичка, що злякано вхопив себе за хуй і роззирається по стелі туалету в пошуках дірки з гласом Божим.

— А потім, — провадить Медвідь, — потім він виходить і йде у спальню до своєї нової дружини, білявки, молодшої на двадцять років, і у них перша шлюбна ніч. І ніфіга в нього сьогодні не вийде, бо вона там до нього то-сьо, а в нього в голові одне: «Простатит, простатит!»

— А тоді всі жителі цього будинку дістануть жорсткі неврози і терміново виїдуть. — ставить ніби крапку МБА «Вовчик».

— І ми тут таке замутимо!!! — Медвідь сміється гомерично.

— От тільки ремонтик доробимо… — вкрай обережно закидаю я.

— Та шо той ремонтик! Якщо свиснути всіх наших фанатів, все можна бахнути тупо за день. — Ведмідь свято вірив у силу нашої звьоздності.

— І всі вони ще будуть стояти під вікнами і кричати.

— …що знають тепер про звьозд усю гірку правду, — похмуро додаю я.

— Та нє, ми їм скажемо: нас абакралі, все винесли і поклеїли нам ці уйобіщні обої.

— Шоби надругацца, — оживаю я. — Акуратно так позрізали старі, прикольні, і наклеїли оці, бичі. Зняли паркет і постелили лінолеум.

— І труби винесли. Мідні, — ніби щось передчуває Вовчик.

— Нє. Золоті, па-багатаму. — Це Ведмідь.

— Золоті — тупо. — Я.

— Зате унітази наші золоті були. А вони замінили їх радянськими теплими. Фу.

— І джакузі наше спиздили. Прямо в ньому поїхали, на бульбашках. Вивернули джакузі навиворіт і полетіли на бульбашках у космос. Свідків не було. Тільки консьєржка, що вже нас впізнавала, сказала їм «Вєєє!» — бо ж звикла так із нами здороватися. І всі: да, значить, так і було, раз бабушка гаваріт.

— А ще нам надули в коридорі паркет і на кухні кусок обоїв.

— Спиздили наш жирний душ і для стьобу вставили у той же змішувач ще один кран. Знали, суки, як ми любимо митися. Ми би ніколи не поставили собі два крани в один змішувач!! Це не по-християнськи.

— І що найобразливіше, перенесли нашу квартиру з восьмого поверху, де крута панорама на всі навколишні ліси і парки, на другий… Так шо ми її ледве найшли.

— Да… Кльово у нас було до того, як нас обікрали…

Певний час ми сидимо в тиші, відтак Ведмідь набирає в мобільному Васю і парить їй свіжу рекламну найобку: про вид із вікна, про висоту стель і про загальну площу нашого дизайнерського ремонту. Це вже зовсім звична процедура — не вперше й не востаннє. Замолодивши ще на пару відсотків Васю, що спокійно поживала собі в Харкові зі своєю мамою, теплою хатою з видом на інші теплі хати, з гарячими обідами і хом’ячками в клітці, Ведмідь знову взявся за розробку плану «Покликати фанатів робити нам ремонт». Сам Ведмідь любов’ю до праці не відрізнявся, зате афери будував на раз. Хоч гуцули й кажуть «Без праці нема в сраці», міжнародне прислів’я «Афера — друг мільйонера» теж має слушність.

Ведмедик планував:

— Карочє, фоткаємо хату, викладаємо на qarpa. com і пишемо «Нас абакралі». Журналістів на форумі купа, новина піде в народ, як діти в школу, і вже всі будуть знати, що над намі надругалісь, і будуть нам безплатно помагати… Нє, ти уявляєш?!

— А якщо одного дня всі взнають, що ми їх наїбали? — З мене такий собі експлуататор.

— Тоді нас помітять і запросять у політики — бо якщо ми змогли наїбати стільки незнайомих людей, то наїбемо й усю Україну!

Ведмідь запив свою екзальтацію холодним чаєм, зітхнув і закінчив:

— І у нас будєт многа-многа дєнєг і хуйовая-хуйовая карма.

Найважче в ситуації відсутності меблів та кухонної раковини дається хворіння. Тоді до розкладених по підлозі їстівних бебехів додаються ще й лікарські. І інгаляцію лежачи на кариматі не дуже зручно робити. А на роботу, де є столи і стільці, все одно ходити не хочеться.