Ирена Карпа - Добло і зло

Жаль, небагато однокласників зібралося на наші роковини. З найдальших була я — гнала машину з Києва, аж захекалася. Скуповувала енергетичні напої в придорожніх кіосках, руки-ноги трусилися, серце моє в бардачку йокало, а очі крутилися, як яблучка в джек-поті.

Кропива, зараза, не приїхала зі свого Парижа. Заміж там вийшла, на психоаналітика вчиться, не витягнеш. Оце я розумію. Оце молодець людина, пішла за своєю мрією, і, бодай у нашому похилому віці, почала вчити саме те, що схотіла. Зрештою, в її університетській групі Кропива все одно наймолодша. Решта поприходили перевчатися після інших остогидлих кар’єр — усілякі екс: економісти, держслужбовці, викладачі… Зрозуміли, що у них у Франції дешевше один раз самому вивчитися на психоаналітика, ніж регулярно платити вже готовому. А психоаналітик багатьом після років «успішної кар’єри» ой як потрібен. Отже, Кропива не прогадала.

Квітку доленька якимось чудом занесла у Барселону. Адьйос амігос. Квітка, на жаль, вчилася не в нашому класі, вона на два роки старша. Навіть, якщо вірити злим язикам, була якось поза очі обізвала мене малолєткою й сказала: «Ходить тут до мене і ходить кожну перерву. Задрала!» Ага. Знала би, як мені страшно було заходити в їхній клас, де тоді той Крайлюк пекельний вчився, вона серйозніше би до мого подвигу ставилася. Нерозділена любов у 12 років значно болючіша, ніж у 22. Це кінець світу. А світ ще й початися не дуже встиг.

Канавалава — барбі-переросток, котра слухала колись винятково русскій рок, а тепер впритул наблизилася до пластикового ідеалу: «Ой, я сказала слово „блін“! Який жах, по губах себе треба вдарити! Пухпхупух!» — чогось не приїхала зі свого Хмельницька Хоча звідти до Яремчі два кроки. Даю манікюр на відсіч — вечорами ця мати і дружина закривається у себе в туалеті й слухає у плеєрі «Ніж і Ко». А вже на великі свята й «Нірвану» в ванній.

Карік, він же Каричорт, після трагічної смерті першої дружини (вона була продавщицею, її зарізали ножем двійко приїжджих мажорів, а яремчанські менти до півсмерті побили шокованого Каріка, вимагаючи його зізнання у вбивстві) виїхав з містечка до Києва. Бажання повернутися, щоби бухнути з однокласниками, в нього не виникло. А шкода.

Прізвища в моєму «В» класі взагалі траплялися казкові — Гавур, Мицак, Тороус, Карпа, Каричорт. Наші з Тороусом прізвища взагалі багато хто вважав іменами.

— Ти шо, молдаванин? — питали в нього.

— Нє, а шо?

— Ну, звати тебе так… Тороус!

Тороуса звати було Сергій, він був нашим математичним світилом. Навіть коли Тороус в хламину якось був набухався на свій день народження, він не поліз нормально бити вікна й морди. Він, хоч і непевно балансуючи на ногах, летючою ходою ввірвався до класу, де от-от мав початися урок геометрії з пріснопам’ятною Юлею Марківною. Хтось із підлиз запопадливо написав уже на дошці теорему, яку сьогодні треба було вчитися доводити. А хтось із юд, зауваживши стан зміненої свідомості Тороуса, почав шипіти:

— Спорим, Тороус, шо ти це зараз не доведеш?..

— Шо? — закипів Тороус. — Хто це сказав?! Я не доведу?!! А спорим, шо доведу!

І кинувся хижим птахом до дошки, біля котрої щойно забовваніла фіолетова Юля Марківна.

— Значить, так! — шаленів Тороус із крейдою в руці. — Все елементарно! Тут, значить, отак, а це так, і це очевидно…

І так він, хитаючись, доводив теорему. З такою пристрастю й запалом, які жодному Нобелівському лауреату після премії й не снилися. Та ще в такому стані. А от мені чесно снився Тороус, що виступає з урочистою промовою перед Нобелівським комітетом на честь отримання ним премії з математики.

Мицаків у класі було двоє. Мицак і Мицачка. Брат і сестра. І такою вони були номінативною ідіомою, що коли мені мама якось повіла, що Мицачка вийшла заміж, я автоматично перепитала:

— За Мицака?

Каричорт у нас був один. Унікальний. На пару з Гавуром він був хуліганом і знущався з інших, не хижих однокласників. Ще з дитсадка, де більшість нашого класу ходила в групу «Калинка», за декотрими закріпилися тваринно-гастрономічні поганяли. Часто вони співпадали з тими ролями, які ми виконували в садку на Новий Рік. Деякі чомусь з російсько-гуцульським ухилом. (Парадокс, якщо згадати нашу дитячу розвагу: Скажи «раскаль». — Раскаль. — Твій тато маскаль!) Так Кропива (документально — Кропивницька) звалась Корова. А Люба Бойко — Ковбаса. А Галя Вінтонячка — Авца. А Гавур — Гаварят. А я — просто Карпиха. А Вередючка — Верза. А Оксана Смолін — Смола. А Тороус — Страус або Трус. А Міша Бойчук — Мєдвєдь. А Мицачка — Мицалєйка. А Мицак — Мицалєй. А Лариса Процюк — Процесорка. А Альона Мельничук — Мєльніца. А Роман Кошут — Кошара.