Ирена Карпа - Добло і зло

Діло було в Харкові. Шопінг завжди ліпше мати за кордоном. Хай навіть за кордоном твоєї області. Вулиці здаються просторішими, люди не такими задроченими, бутіки не такими тісними, пацьорки не такими поцоватими, а продавщиці не такими запроданками. Останні, здається, навіть бігають за тобою там менше і рідше кричать оте своє зловісне «Вам памочь?!» Отже після недовгих блукань і безтурботного споживання канабісу в епіцентрі народних гулянь — Горьківському парку, ми з Рибочкою купили туфлі на підборах, з ремінцем довкола щиколотки (вкорочує ногу), метр смугастої тканини і білий топ на бретелях. Ой, чи я вже це казала? Гм. Значить, і про гоголь-моголь більше не казати? Його собі замовляє Рибочка. Я замовляю собі нудне й корисне мате.

Рибочка трендить безперервно. Емоційно й цікаво щось там лепече. Він завжди так робить, коли я хочу щось почитати чи просто повтикати на картинки. Тільки-но він відволікається на принесений нарешті йому гоголь-моголь, як я — ррраз! — блискавично розгортаю вічнозелений журнал «Бурда-моден» і потрапляю на актуальні в цьому сезоні босоніжки. Їх там, актуальних, безліч, деякі на підборах чи танкетках нагадують мої, щойно придбані…

— О, — кажу я Рибочці. — Подиви-но, правда, мої туфлі в тенденції?

Рибочка кидає око на розгортку з босоніжками.

— Ні, — твердо каже Рибочка. — Неправда.

— Як то — неправда? — Мій розпач, він лише щойно здавався маленьким симптоматичним черв’ячком пост-шопінгу, а вже готовий порснути, мов перезрілий чиряк на сраці. Я знову не в туди, де люди!!!

— Ну, може, тут не всі тенденції представлено… — непевним, дуже непевним голосом намагається врятувати ситуацію Рибочка.

От тобі й маєш. Купила блядьські туфлі на манер харківських бичок. Тут вони навіть крутіші за галицьких. Тут їх частіше в «спартовках» можна побачити. В тісних на попі й цицях шкурках плюшевих ведмедиків. Бажано з золотими чи стразовими собачками на «блискавках». Може, в такому аутфіті якась із них уявляє себе динамічною клуберкою або чорношкірою хіп-хоперкою, а може, й нічо не уявляє. А купує ці велюрові блакитні, рожеві й смоляні дива просто тому, що такі вже носять дві її ліпші подружки. Тепер усім трьом можна разом красиво гуляти парком імені Горького і фоткатися між дерев, закладаючи руки за потилицю — так на морі фоткаються часто. А ще такі пози були популярними на псевдоеротичних картинках у перестроєчні часи. Я їх трохи пам’ятаю, а то!

— Ну, але ж це «Бурда-моден», бейбі, — Рибочка намагається спасти ситуацію компетенцією. — Тут є тільки ті босоніжки, які можна пошити самому. Тут ще й викройки до них є!

Дурна якась Рибочка. Ніколи йому мама не шила вихідних костюмів по «Бурді», чи шо? Мабуть, таки не шила. Хлопчикам у цьому ділі менше везло. Хоча Рибочці таки везло — йому моду присилали прямо з Америки. А все, що з Америки, автоматично значить — останній писк і безперечний признак крутості. Навіть смертельно небезпечні в умовах сірого житлового масиву «Лісовий» яскраві картаті жовто-зелені штани. Підстрілені й позорнякові, про що Рибочка у свої чотирнадцять років не здогадувався, і слава Богу. А то би точно побили його у тих диких штанцях і білих шкарпетках. Але ж ні — Рибочка ходив з гордою пикою, крізь яку ніби просвічували червоно-білі смужки й білі зірочки на синьому фоні. Видно те сяйво було аж до наступної станції метро, я вам кажу. Впевнених у собі людей не кусають собаки, не чіпляють гопніки. Спокійно, браття, і ні мода, ні рогулі вас не візьмуть…

Один мій іноземний друг взагалі колись «на спір» сходив до оболонського супермаркету в спідниці. В індонезійській такій, квітчастій і суто чоловічій — у саронгу. Закладалися ми з ним тоді на предмет: поб'ють-не поб'ють. Не побили. Певно, взагалі за тьотю сприйняли. А мене, в моїй безрозмірній кенгурушці й кепці — за дядю підліткового віку.

— Вон, ви туда жи сумку лажітє, в шкафчік, как вот мальчік зделал! — охоронець навіть ставив мене комусь у приклад. Отакі ми були трансвестити-моднічки. Правда, гопніки таки якось погрожували відгамселити мого імпортного білявчика. За ненормальну, за їх гопнівськими стандартами, довжину волосся. Нинішні гопніки, варто зазначити, вже трохи проапгрейдилися — самі почали носити ці поцоваті стружечки, як у чеських гравців у хокей. Спереду все пострижено, а ззаду висять хвостики. Дружини гопніків, коли ті нарешті переженяться й почнуть обростати кредитами та пузами, точнісінько так само стригтимуть їхніх синів. Щоби моднінько. Бажано під таку стрижечку одягати джинсовий канбінєзон. Крутой синішка такой палучаєцца.