Сергій Бут - Листи з того світу

Коли слух так загострився, що можна було почути віяння вітерцю за вікном, Ельза Олександрівна пошепки розпочала церемонію викликання духів:

— У час, коли цариця-ніч своїм сукном укриває Землю, Ми прийшли на тихий клич, Поспілкуватись із душею.

Пані в капелюшку затягла якесь тихе, монотонне скимління, інші взялися бурмотіти щось, схоже на заклинання:

— Благання смертних до світил: Відкрити нам свої ворота. З’єднати мертвих і живих В цю ніч, в цей час стає охота.

Після такого «ліричного вступу» хазяйка пошепки спитала:

— Андрію, кого б ви хотіли викликати?

Здавалося, ніхто, крім мене, й не сподівався цього питання, адже всі, як один, продовжували мугикати замовляння. Я розгублено витріщився на Ельзу Олександрівну не в змозі розціпити рота, щоб вичавити бодай якусь відповідь. Очі ворожки від невдоволення звузилися до щілин. Колючий погляд страшив холоднокровністю, і хтозна, чи сказав би я те, що видав наступної ж секунди. Але на війні, як на війні.

— Мені хотілося б викликати дух свого батька, — схвильовано випалив я.

Відповідь оживила жінку, і вона заговорила далі:

— Сили, які керуєте нами з небес, вибачте, що турбуємо ваш спокій в іншому світі. Ми викликаємо дух померлого батька цього хлопця. Син прагне з ним контакту. Ми всі будемо свідками цього таїнства і просимо вас допомогти прикликати дух мерця.

На тих словах ворожка правою рукою накрила блюдце, що стояло в центрі своєрідного циферблату. Усі, крім Альберта, зробили те саме.

— Духу, скажи нам, чи ти тут? — продовжила Ельза Олександрівна.

Тримаючи руку на порцеляні, я крадькома позирав на інших.

— Дай нам відповідь, духу… Ми хочемо тебе почути. Скажи нам…

Потуги, з якими жінка намагалася вступити в контакт зі світом темряви, викликали в мене жаль і співчуття до всіх членів цього псевдоордену магів.

«Ще б пак, шановні, ви сподівалися викликати дух Наполеона, з яким, мабуть, не раз вступали в контакт? А я, бачте, такий невіглас, не дав вам жодного шансу. Ну, вибачайте, вистави не буде! Ельза Олександрівна зазнає поразки. Час мого тріумфу вже близько!»

— Духу, ти тут? — вкотре повторила розпорядниця дійства.

Усміх переможця готувався прорізатися на моїх устах, аж раптом якась невидима сила змістила порцелянову тарілочку. Від несподіванки я розплющив очі, та Ельза Олександрівна якимось чином відчула мій рефлекс і без слів наказала замружитися. Обізвався Альберт, промовивши літеру «т». Блюдце посунулося далі. За секунду Альберт сказав «а». Знову те саме. І врешті з його вуст вихопився звук «к». Порцеляна припинила мандрівку, і чоловік виголосив:

— Так.

«Так» гучно відбилось у моїх вухах і луною понеслося далі, кудись у підсвідомість. Тим часом Ельза Олександрівна продовжила:

— Як тебе звати, духу?

Поки розпитування тривало, я шукав розумне пояснення тому, що сталося. «Ну звісно, усі ці люди працюють в одній команді. Це ясно, як Божий день. Вони бубонять під ніс незрозумілі віршики, відволікаючи мою увагу, й за певним сценарієм урухомлюють блюдце. Шарлатани!» Переконуючи себе у слушності власних думок, я не помітив, як рука почала самовільно рухатися від букви до букви, й уже наступної миті мою тверду віру в абсурдність цього ритуалу зруйнував голос Альберта:

— Володимир.

Він промовив «Володимир»! Він назвав ім’я мого батька!

«Господи! Як? Звідки? Хто їм сказав? Спокійно, Андрію, всьому є логічне пояснення…»

Я погортав сторінки власної пам’яті й таки знайшов відповідь: паспорт, пред’явлений на вимогу орендодавиці наступного ж дня після заселення.

«Ну звісно! Звідки ще вона могла дізнатись ім’я мого батька? Це ж треба, купитися на такий дешевий трюк. Ну, шановна Ельзо, володарко темряви, пам’ять у вас феноменальна!»

Доки я подумки виспівував оди своїй хазяйці, вона продовжувала штурмувати потойбічний світ.

— Чи впізнаєш ти серед нас близьку тобі людину, духу?

Аромат тліючих паличок нагнав на мене втому та сонливість. Альберт у моїх очах чомусь подвоївся і, дублюючи самого себе, промовив: «Син». Це мало не роздвоює мою особистість. Але я опанував себе.

«Е ні, шановна публіко, фокус із одурманенням викрито! Зі мною цей номер не пройде! Приготуйтеся гасити ваші палички і про свічки не забудьте».

— Досить!

Синхронність, з якою очі псевдомагів відірвалися від блюдця й націлилися на мене, вразила. Але спинити мене було годі.

— Усе це — загальні питання. Мені хотілося б дізнатися в духа те, що знаю лише я.