Сергій Бут - Листи з того світу

Здесь есть возможность читать онлайн «Сергій Бут - Листи з того світу» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Клуб Сімейного Дозвілля, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Листи з того світу: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Листи з того світу»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Личаківський цвинтар. Скорботний кам’яний янгол склав долоні в молитві… Мабуть, він змусив Андрія заглянути в цей старий склеп. А ще привернули увагу дати життя та смерті. Двоє немовлят… Що з ними трапилось? На порозі гробівця Андрій знаходить дивну бляшану коробку, а в ній — пожовтілий від часу лист. Ця можливість зазирнути в минуле — наче вісточка зі світу померлих… Із листа Андрій дізнається про злочин, який було скоєно півстоліття тому, і вирішує довідатися правду. Він має розгадати цю загадку! Але куди заведе його лабіринт таємниць, страхів і потрясінь?

Листи з того світу — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Листи з того світу», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Хто там?

Це було так несподівано, що я відсахнувся, мало не вдарившись головою об стіну.

— Доброго дня. Мене звати Андрій. Я стосовно квартири, — відповів я, розгублено чухаючи потилицю.

Скрипнув замок, і за кілька секунд двері відчинилися, але не повністю, а на довжину запобіжного ланцюжка. Крізь шпарину вислизнув ледь помітний протяг і обвіяв мої ніздрі духмяним кавовим ароматом.

Я заговорив якомога привітніше:

— Я розмовляв із вами телефоном. Пам’ятаєте?

При слові «телефон» жінка здійняла руку, і я помітив у ній мобільний. Вона дивилася на нього, ніби перевіряючи, чи з ним усе гаразд; так, ніби від того залежала її доля. Це виглядало дуже дивно.

— Так, пам’ятаю. Одну секунду, — промовила вона тихо.

Співрозмовниця зачинила двері, щоб зняти ланцюжок, і врешті впустила мене до помешкання. Я ступив до коридору і з цікавістю глянув на жінку, яка цілком адекватно відреагувала на мої вимоги щодо житла.

Її врода вперто тримала оборону перед віком. Тонкий стан, від шиї до самих п’ят, вигідно підкреслювала чорна сукня. Із плечей жінки спадала темно-синя шаль. Стрункість, чи то пак витонченість, була притаманна всім частинам її тіла: від пальців на руках до тонкого, загостреного носа. Та соло в цьому тілесному ансамблі виконували очі: дві великі темні перлини вирізнялися своєю барвою на тлі світлої, матової шкіри та доладної зачіски, створеної з густого чорного волосся. Щоправда, зараз її погляд був націлений у підлогу. Складалося враження, ніби жінка мене боїться, тож я вирішив зняти напругу й відрекомендувався:

— Мене звати Андрій, прізвище Багрій.

— Приємно. Ельза Олександрівна.

Я по-джентльменськи кивнув і завмер, чекаючи запрошення оглянути кімнату. Жінка переклала телефон у другу руку і врешті запросила пройти за нею.

— Прошу. Це ваше майбутнє помешкання. Тільки накиньте, будь ласка, ланцюжок. Якщо домовимося, це — перша умова, якої необхідно дотримуватися: завжди зачиняти двері на замок і накидати ланцюжок.

— Гаразд, — насторожено відповів я, виконуючи наказ хазяйки. Ніжний аромат кави продовжував лоскотати мої ніздрі.

Ельза Олександрівна мовчки повела мене в кінець довгого коридору. Дорогою я розглядав її помешкання. Це була двокімнатна квартира з надзвичайно високими стелями, як і в більшості будинків, збудованих у Львові за австрійської влади. Меблі були переважно радянської епохи, не мали естетичної цінності і, здавалося, опинилися тут випадково. Єдине, що привернуло мою увагу, — старовинне дзеркало в коридорі. Вставлене в різьблену дерев’яну раму овальної форми, воно найбільш гармонійно вписувалося в інтер’єр цієї старої оселі. Цілком вірогідно, що то була робота закарпатського різьбяра Сільвая і, можливо, десь на зворотному боці був його автограф.

— Ваша кімната в кінці коридору. До мене іноді приходять відвідувачі, тож я просила б вас не турбувати їх зайвий раз своєю присутністю.

Нарешті їй вдалося приборкати хвилювання, і голос зазвучав більш упевнено. Прохання жінки анітрохи мене не збентежило: її квартира — її правила.

Ми зайшли до кімнати, і я став на порозі, приголомшений її простором.

Тут було стільки місця, що мені не довелося б думати, куди і як складати речі. Крім того, у кутку бовваніла велика шафа, що могла б сховати в собі левову частку мого майна. Під стіною стояв диван, а побіч нього — великий письмовий стіл. Зі стелі, наче бурулька, звисала подовгаста люстра. Та найбільше вражав вид із вікна. Просто на мене дивився костел Святого Андрія, що входив до комплексу монастиря Бернардинів. Чи можна було мріяти студенту-вигнанцю про такі умови проживання? Криву наростаючого задоволення перервала власниця розкішного помешкання.

— Здається, вам сподобалося.

— Так, навіть дуже. Уявити не міг, що житиму навпроти монастиря Бернардинів!

Вона ледь усміхнулася.

— Нічого, із часом звикнете. Я заварю каву, а ви поки призвичаюйтеся.

Жінка розчинилась у темряві коридору власної квартири.

Я провів її поглядом і попрямував до кімнати. Саме попрямував, бо вона була така велика, що тут можна було і ходити, і стрибати, а завдяки висоті стелі — завиграшки грати у волейбол. Обвівши щасливим поглядом квартирний обшир, я присів на старий пружинний диван — у нетрях душі миттю прокинулося відчуття чогось знайомого, зашкребло, сповіщаючи про свою важливість, як немовля тихим кректанням повідомляє батьків про своє пробудження.

Схожий диван колись був і в нашій хаті, у тій, де я жив із мамою-татом. Мимоволі згадалось, як ми втрьох полюбляли сидіти на ньому перед телевізором, розглядати сімейні альбоми чи просто читати книжки. Нині не було ні хати, ні нашої сім’ї, а я став безпритульним. Життя викрутило руки до хрускоту кісток. Час потроху залікував рани. Я продовжив навчання. Мама зосталася під наглядом лікарів і своєї сестри в Мадриді. А батько…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Листи з того світу»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Листи з того світу» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Листи з того світу»

Обсуждение, отзывы о книге «Листи з того світу» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x