Дара Корній - Щоденник Мавки

На прощання молодиця кинула: «Льошо-Льошо, ти як мала дитина. Краще б завів корову! Та все ще можна поправити, якщо захочеш». Олексій не хотів. Удовичка виявилася настирливою, бо таки довгенько не давала Олексію спокою. Приїжджала і не раз, і не два. Навіть пробувала зваблювати, клала руки на плечі, зазирала в очі, підливала чогось до наливки такого, що в очах троїлося і вона йому здавалася просто неземною красунею. Та Олексій щоразу від падіння в гріх щасливо рятувався. Та ні, рятувала його не тверда воля, як у Сковороди. Усе банальніше. Звісно, зазвичай п’яний чоловік – то доволі чемний баран, особливо коли поруч уміла жінка. Згадаймо, скільки чоловіків у такому стані здалися в полон жіночих зваб. Та лихо в тому, що Олексіїв організм на спиртне реагував завжди стандартно – вимикався, тобто засинав.

Спогади розвеселили Олексія.

Раптом спало на думку: а якби його Ірина не захотіла розлучення, що б тоді з ним було? Моторошно навіть думати про таке! Ким би він став? Перетворився б на одного з тих нещасних, захеканих, затюканих, забіганих, які, крім своїх вольєрів, більше нічого не знають і не бачать. Одне задоволення – похизуватися перед приятелем дружиною чи коханкою, потім машиною, можливістю раз на рік на десять днів з’їздити в Туреччину, а тричі – на шашлик за місто… Тріпнув головою. Ні, він таки щасливий. Найбільше щастя для людини – бути собою. Бути собою найважче, але бути собою якраз і найцікавіше.

Задеренчав телефон. Організатор виставки повідомив, що за півгодини підійде замовник. Потрібно підготувати одного з Мамаїв на продаж, зняти зі стіни та запакувати. Неохоче підвівся, солодко потягнувся. Добре знав, що коли наступного разу вийде з музею на двір, то під горіхом, на його місці, уже сидітимуть люди, попиваючи пиво та ховаючись від спеки під густим крислатим листям самотнього красеня.

І вона таки пішла на той День народження до Олиного чоловіка. І познайомилася з Тарасом, давнім другом родини. Типовий Чугайстер – самозакоханий, вродливий, розумний, у міру дотепний та вже надто самовпевнений. Сам сказав, що завжди отримує те, що хоче. І от тепер він найбільше хотів отримати Магдалену. Дуже хотів. Ще від першої зустрічі, коли на своїй дорожезній тачці взявся проводжати її додому. Це створіння так і сказало Магді, щойно вона сіла в машину: «А давай я зніму номер у готелі і ми продовжимо приємний вечір. Ти класна кубіта. Мені такі подобаються». Зате Магді такі не подобалися. Вона ні слова не сказала, просто відчинила дверцята машини та випурхнула з неї… Ні, Тарас не побіг за нею, наздоганяти чи вибачатися. Чугайстри доволі рідко вибачаються, вони вважають, що завжди у всьому мають слушність. І цей бовдур так вважав.

Минув тиждень, і Магдалена вже навіть забула про Тараса, як несподівано їй на роботу посильний приніс величезний кошик червоних троянд. До нього додавалася маленька картка з чотирма словами: «Вибач, Магдалено! Я – ідіот!» Квіти вона поставила у вазу, картку викинула в смітник.

Коли вийшла з роботи, то її вже чекала знайома іномарка. Вдавала, що не помітила. Тарас змушений був таки випхатися з автівки та наздогнати її. Говорив якісь дурниці, вибачався, плів щось про кохання з першого погляду. Магдалена втомлено дивилася на чоловіка. Звісно, жодному слову не вірила. Та не могла ніяк дібрати – що йому від неї треба? Бо цей багатий пройдисвіт Тарас може мати за гроші не одну таку Магду – і набагато молодшу, і красивішу, і не таку нудну. Вона ж навіть не дивилася на нього, як то зазвичай буває, коли Мавка розважається, не замовляла жодних дурощів. А Тарас усе говорив, говорив, упрошував дати йому маленький шанс.

І Магдалена йому той шанс подарувала. Заради цікавості. Тарас діяв прогнозовано: робив дорогі подарунки, завжди чемні компліменти, романтичні вчинки, як-от: на деревах під вікнами її квартири різнокольорові кульки з написами: «Люблю», «Моя», «Ти – сонце!» До того ж це чи не вперше (то Оля зауважила!) Тарас зачав возити із собою Магду всюди: і на ділові зустрічі, на яких вона відверто нудьгувала та намагалася рідше на них бувати, і на сімейні бенкети та обіди з друзями. Магда спокійно приймала всі знаки такої приязної уваги. Звичайно, їй це лестило. Адже не останній у Львові бізнесмен, до того ж, як не дивно, поки вільний, на неї запав. Так, він двічі розлучений, дітей немає. Чому? Вона не запитувала. Його колишні дружини вже заміжні та досить непогано «прилаштовані». Любив цитувати слова Маленького Принца Екзюпері: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». І тому закономірно, що кожна його екс-дружина отримала гарні відступні та мужа на додачу. Магдалена доволі туманно уявляла собі процес сватання, у якому бере участь колишній чоловік. Однак, якщо взяти до уваги, що за статистикою відсотків вісімдесят покинутих дружин мріють одразу по розлученні знову мати чоловіків, то тут щось важко додати. Будь-який, хай плюгавенький, але свій. Традиція. Жінка має бути при мужі.