Малгожата Гутовська-Адамчик - Дівчата з 13-ї вулиці

Коли Петрусь, щосили зосередившись, намагався вигадати, як порятувати Прагнення, він відчув, як щось шкрябнуло його в ногу. Проте нічого, крім плями світла, хлопчик не побачив. Підтягнув холошу штанців. Там теж нічого не було. Потер свербляче місце. Марно. Знову глянув на свою ногу і вражений зрозумів, що це Сонячний Промінь намагається привернути його увагу до стіни, де висіло старе, потьмяніле дзеркало в широкій позолоченій рамі.

Петрусь встав і придивився до власного відображення. Йому здавалося, що його тіло складається із якихось кольорових трикутників. Воно було неначе утворене із суцільних гострих кутів, звідусюди виростали якісь роги, можна було подумати, що він от-от розпадеться на шматки. Коли Петрусь підняв руку, вона раптом виросла в нього на голові. Скорчив кумедну гримасу, половина вуст опинилася на рівні вуха й не стикалася з другою. Це здавалося смішним, але нікому навіть на думку не спало засміятися.

— Ми теж хочемо тобі допомогти, — прошепотіла Зося, не підводячи очей з-над книжки. — Якби ж то ти подала нам якийсь знак. Будь-який. Не думай, що нам набридло проводити з тобою час. Ми тебе любимо й приходитимемо стільки, скільки буде потрібно. Але ж ти навіть не знаєш, як ми виглядаємо. Розрізняєш нас хіба що за голосами. Якщо взагалі нас чуєш. Якось я прочитала, що наше життя — це лише казка, яку розповідають іншим. Можна заздрити або співчувати героєві, тобі навіть може здаватися, що ти ним і є, але це завжди буде чуже життя, від якого рано чи пізно мусиш повернутися до власного. І від нього не втечеш, хоч як намагайся. Я зрозуміла це зовсім нещодавно, коли мій батько мало не прогнав Агату й Клаудію. Тоді тільки я це збагнула.

Уночі випав сніг, і все зробилося таким тихим. На щастя було досить холодно, тож Агата сподівалася, що він протримається принаймні кілька годин. По обіді вони з Мацеком зліпили великого сніговика. Для нього й для Магди.

Визирнула крізь вікно, і раптом пригадався сон. У ньому вона бачила бал. Такий, яким собі його уявляєш, читаючи казку. Пишний бал у величезному палаці. Багато вишукано вбраних пар, усі в карнавальних масках, безгучний оркестр виконує вальс, пари кружляють залою, а нагорі, на сходах, немов запізніла Попелюшка, стоїть самотня дівчина. От тільки принца ніде не видко. Дівчина стояла непорушно, не спускаючись, не роззираючись. Вона лише дивилася вниз на пари, що линули у вальсі, і ніби заздрила їм. Танцюристи робили коло за колом, музиканти погойдувалися в такт.

Коли Агата знову перевела погляд на сходи, Попелюшки там більше не було.

— Чому знову тобі?! — набурмосилася Клаудія.

— Звідки я знаю? Вона просто мені снилася, — знизала плечима Агата. — Не вірите — ваша справа.

— Вона завжди снилася лише їй, — сухо мовила Зося. — Зрештою, я прохала її подати нам якийсь знак.

— Не верзи дурниць! — прошепотіла Клаудія, і переляк в її голосі змішався із захопленням. — Отак просто? Ти сказала: «Дай нам знак», і вона відразу наснилася Агаті? У такі казочки навіть я не вірю.

Зоська проігнорувала її сумніви.

«Багато в світі є, Гораціо, мій друже, що й не насниться нашим мудрецям», — патетично продекламувала вона.

— А як саме вона тобі наснилася? Розкажи!

Агата докладно переповіла свій короткий сон.

— Музика… Музика… Звуки. Читання — це доволі одноманітно, може, їй нудно? Може, вона таким чином просить нас про музику? — ризикнула Зоська.

— Мабуть, їй щось там ставлять? Бо в кімнаті стоїть музичний центр.

— Навіть, якщо й ставлять, то я ладна присягнутися, що це або класика, або музика для релаксації, — заявила Агата.

— Музика… Цікаво, що вона любила? — замислилася Клаудія.

— Мабуть, ти хотіла сказати «любить»?

— Звичайно. Пробач.

— А це що за делегація?

Магдина мама давно вже не бачила їх утрьох. Вона трохи засмутилася, бо вирішила, що дівчата прийшли попрощатися. Пані Аліція встигла їх полюбити, а кожна розлука — болісна річ. Жінка була переконана, що Магді теж буде прикро.

— Класна керівничка сказала, що ви хочете від нас відмовитися, — почала Агата.

— Ну… Я ж не можу розпоряджатися вашим часом.

— Тому ми прийшли сказати вам, що нікому Магду не віддамо! — Клаудія вихопилася як з кілочка, хоча дівчата заздалегідь домовилися, що Зося висловиться від імені всіх. — Скільки б це не тривало!

У її словах була така кумедна затятість, що пані Аліція мимоволі усміхнулася крізь сльози.

— Ми прийшли нині всі разом не для того, щоб сваритися, — пояснювала Зося, — а щоб запитати про Магду. У нашому віці часто слухають музику, у кожного є улюблені гурти. Може, ви знаєте, яка музика подобалася Магді?