Малгожата Гутовська-Адамчик - Дівчата з 13-ї вулиці

— Я звідси не піду, чуєш? — рішуче сказала Зося. — Нині ти мене так легко не позбудешся. Стоятиму тут доти, доки ти не відчиниш! Або залізу через вікно!

Нарешті Клаудія відчинила.

— Чого так грюкаєш? Щось сталося?

— Можна ввійти?

— А треба?

— Ти була в Магди?

— А що? Заборонено?

— Ні.

— Чого тобі треба? — Клаудія не впускала Зосі досередини.

— Чаю зробиш?

— А тут тобі що, кав’ярня?

— Я знаю, що тобі байдуже, але мене це ніяк не вразило. Ну, оте на YouTube .

— Припустімо, я тобі повірю. І що це змінює?

— Нічого. Я просто подумала, що може, краще тобі знати.

— Мені начхати! Зрештою, уже однаково запізно. Усьому кінець! Усьому! — тихо додала вона й мимоволі впустила Зосю до приміщення.

Помешкання складалося з кухні, до якої заходили просто з коридору, і кімнати. Ванної Зося не помітила. Тут панував безлад: брудний посуд на плиті й у раковині. На столі рештки сніданку й купа коробочок і пляшечок з-під ліків. Усі порожні.

— У тебе мама хворіє?

Клаудія схаменулася й квапливо згорнула упаковки до відра зі сміттям.

— Що ти робиш? — здивувалася Зоська.

— Там однаково нічого немає.

Зося заходилася витягати упаковки з-під ліків і читати назви. Водночас шукала мобілку в кишенях куртки, бо вже здогадалася, у чому справа.

— Скільки ти їх випила? Ну, кажи!

— Достатньо! — відповіла Клаудія.

Вона сіла на дивані з якоюсь дивною посмішкою, а за хвилину почала щось тихенько наспівувати. І тоді почувся дзвоник у двері. То була Агата.

— Ця дебілка отруїлася! — вигукнула перелякана Зося. — Я дзвоню до батька, бо не знаю, що це за гидота. Стеж за нею, якщо втрачатиме свідомість, бий по обличчю!

«Швидка» з поблизької лікарні примчала за десять хвилин. На щастя, Клаудія не знепритомніла. Дівчата поїхали до лікарні автобусом. Спершу їх не впускали, тим більше, що Зосиного батька вже не було, але до приймального покою прийшов знайомий лікар, який дозволив їм зачекати.

Невдовзі вивезли Клаудію. Вона сиділа на візку, бліда мов стіна. На Зоську глянула з ненавистю. Навіть не подякувала.

Агата й Зося поверталися додому пішки. У лікарні їм нічого не сказали, окрім того, що Клаудія жива. Але це вони й самі бачили.

— Ну, як завжди! Кліщ знову прогулює! — нарікала вчителька польської мови, перевіряючи присутніх.

Зоська крадькома глянула на Агату. Учора вони не домовилися, як їм поводитися в цій ситуації. Агата заперечно хитнула головою.

«Нехай собі ниє, хіба вчителі здатні на щось інше? Потрібне їй ваше співчуття, хіба на кілочку собі повісити. Спершу обговорюєте всяку фігню на YouTube , ну гаразд, це справді капець… Так облажатися… Без коментарів. Але їй яке діло до ваших витріщених баньок? Дивуйтеся, перемивайте кісточки, верніть носа, обурюйтеся. Можете вдавитися своєю зневагою, вліпити їй одиницю з поведінки, викинути зі школи, засудити до тисячі років каторжних робіт. І що з того? Скажіть їй хтось, чому вона чинить погано. Чому слід утримуватися від сексу. Навіщо треба берегти свою цноту. Ну, що, є бажаючі? Не бачу. „Ні, бо ні!“ Невже цього досить?!»

На перерві Зося подзвонила до батька. У нього були гарні новини: Клаудія, щоправда, муситиме залишитися в лікарні до завтра, але її, Зосина реакція, була просто зразковою! Вона зробила те, що й мала зробити! Батько її похвалив! Здається, чи не вперше в житті. А їй було приємно, що вона врятувала життя.

— Інтуїція не підвела! — задоволено мовив батько. — Браво! — і роз’єднався, не попрощавшись.

Приголомшена Зоська втупилася в порожній екран.

— Що з нею? — допитувалася Агата.

— Усе гаразд.

— Ви вже чули? — до них підбіг схвильований Марцін. — Клаудія намагалася отруїтися!

— Звідки ти знаєш? — здивувалася Зося.

— Її мати приходила до директорки.

— А що їй іще залишалося? Адже тепер ви їй життя точно зіпсуєте, — знизала плечима Агата.

— Але її врятували! — вигукнув він і помчав коридором далі розносити звістки.

— Ну, то можете її ще раз із усмішкою настромити на палю! — тихо промовила Агата йому вслід.

Тим часом в учительській аж гуло. Необхідність покарати Клаудію в цій ситуації здавалася єдиним розумним рішенням. Покарати? Так! Але як саме? У кількох учителів ще жевріли залишки знань, отриманих в університеті, і ці знання, хоча й слабенькі, примушувала їх відчувати певний дискомфорт від думки про відрахування учня зі школи. Решта такого дискомфорту не відчувала. Споживання алкоголю, роздягання, участь в оргії. Авжеж, в оргії! Невідомо, що там ще діялося, те, чого не вдалося зняти, може, наркотики, звичайно, зараз жодна вечірка не обходиться без наркотиків! Цього точно досить, щоб викинути учня з вовчим квитком. Нехай пошукає щастя деінде, найкраще в навчально-виховному центрі, це відповідне місце для такої розбещеної дівулі. Там її навчать розуму, бо мати, здається, не дає собі з нею ради. Жінка без чоловіка! Так все й закінчується в середовищі, де моральні норми зневажають, де не цінують чистоту й цнотливість.