Микола Зарудний - Гілея

Ярина зрадіє, що знову переберуться вони в Степовий, веселіше їй буде, а наступного року школу відкриють у лісгоспі, збудують клуб... Є тобі про що думати, директоре...

«Повертається все на круги своя», — згадав Запорожний і посміхнувся. Дуже закручені ці його «круги». Проводжаючи його в обком, Ярина просила:

— Ти, Іване, якщо зі степу кудись посилатимуть, не відмовляйся... Хай ще інші поживуть тут.

— Добре, — пообіцяв Іван, хоча знав, що нікуди його не пошлють.

— Приймай, Іване Трифоновичу, Степовий лісгосп, — сказав йому секретар обкому Старченко, — і наступай далі... Відмовлятися будеш?

— Ні, Іване Севериновичу, не буду... Треба.

— Треба, Іване Трифоновичу, — Старченко розгорнув на столі карту. — Багато ти зробив, але спокійного життя тобі не гарантую...

— Весною ми завершимо залісення піщаних арен нашого лісгоспу, — Запорожний обвів жовту пляму на карті. — Так що основне зроблено, Іване Севериновичу.

— Основне попереду, Запорожний. Ще десять тисяч гектарів пісків віддаємо під твою руку... Розумієш, треба, Іване...

Ще десять тисяч. На карті це жовтий прямокутничок. Скільки ж треба буде докласти праці, щоб потім хтось його замалював зеленими контурами лісів! Будуть піщані бурі, безсонні ночі, безводдя, спека... Ні, не буде спокою тобі, Запорожний.

Ярина з Михайликом не зустрічали його. Мабуть, виглядали, виглядали та й пішли. А може, й не виходила Ярина... Хіба не помітив він переміни, яка сталася у їхніх взаєминах після повернення Ярини з Кам’янки? Сліпий і той побачив би. А може, це почалося після Мартиного листа? Або після його приїзду з Харкова?

Ярина знала, що він поїхав до Марти. Коли він сказав їй про своє рішення, вона прийняла це спокійно:

— Звичайно, треба поїхати... Ви — друзі, а якщо друг у біді, то... їдь і не мучся, Іване, бо все одно ти думками там...

— Я просто... мушу її побачити...

— Не виправдовуйся, будь ласка, — Яринка з якоюсь внутрішньою насолодою вела цю розмову. — Я не маю до тебе ніяких претензій... Зрештою, вона закохана в тебе, а не ти... Мало хто в кого закоханий... Їдь.

Коли він полетів до Харкова, Ярина в той же день з сином поїхала в Кам’янку до матері. Під мисочкою на столі лежала записка: «Ми поїхали, бо у нас з Михайликом теж є друзі, яких ми хочемо бачити. Мені тяжко залишати тебе, але далі так жити я не можу. Прощай. Ярина».

* * *

«Начальнику Ольвіопільського райвідділу міліції майору Осадчому М. К.

від старшини М. Магура.

Рапорт.

Цим повідомляю, що в зв’язку з тим, що я чекаю народження сина або дочки, я не можу поїхати на курси. Прошу моє навчання перенести на інший час».

М. Магур».

Резолюція:«Задовольнити прохання старшини М. Магура, коли народить — повідомити. М. Осадчий».

* * *

«Начальнику Ольвіопільського райвідділу міліції майору Осадчому М. К.

від старшини М. Магура.

Рапорт.

У зв’язку з родами прошу надати мені відпустку на три дні, щоб я стояв біля лікарні в райцентрі на випадок необхідності моєї наявності. Прошу не відмовити.

М. Магур».

Резолюція: «Відпустку надати. Оформити наказом. Підстава: народження людини. М. Осадчий».

* * *

«Начальнику Ольвіопільського райвідділу міліції майору Осадчому М. К.

від старшини М. Магура.

Рапорт.

Цим з великою радістю доповідаю, що моя Настуня народила сина вагою 5 кг. 300 гр. Прикмети: ріст — 67 см., очі — сині, як у мами, лисий. Свої функції я виконав і приступаю до виконання обов’язків.

М. Магур».

Резолюція: «Поздоровити М. Магура й Настуню з народженням сина. Начгоспу підготувати подарунок на хрестини (закреслено), на звіздини. М. Осадчий».

* * *

«Начальнику Ольвіопільського райвідділу міліції майору Осадчому М. К.

від старшини М. Магура.

Рапорт.

Цим повідомляю, що сина урочисто зареєстровано і названо Іваном Милентійовичем Магуром. При реєстрації були присутні родичі і народ. Кумами були запрошені Ганнуся Гомон і демобілізований воїн Радянської Армії Максим Карагач. Хрестини (закреслено), звіздини пройшли організовано, з піснями. Жаль, що вас не було, дорогий Миколо Карповичу, бо виконувалася хором ваша любима пісня зі словами «Вечероньки недоїла, нічки недоспала» і т. д.

Я, Настуня та Іван Милентійович Магур виносимо подяку вам і всій міліції за поздоровлення і подарунок.

М. Магур».

Резолюція: «До відома. Оголосити подяку старшині М. Магуру за зразкову службу і за сина. М. Осадчий».

* * *

Знову поселився Іван Запорожний в Ольги Заклунної, бо директорську квартиру віддав Ільку Сторожуку, адже галасливий взвод не зменшувався...