Иван Кочерга - Майстри часу

Таратута.Дасте пляшку коньяку — i квит. А час — я його давно загубив, i все на свiтi. Ще там, на фронтi.

Юркевич.Ну, от i чудово! Мерщiй же в путь, Таратуто!

Таратута(схоплюється). Тiльки змiню покришку — i в путь. Чекайте на мене тут.

Цiєї хвилини за дверима чути галас, i в кiмнату вдираються чотири жiнки. У трьох з них в руках задавленi кури, а в четвертої задавлений кiт. Побачивши Таратуту, одразу здiймають страшний галас.

Перша.А, осьдечки вiн, куродав, окаянна душа, куряча смерть!

Юркевич(злякано). Що таке? Чого їм треба?

Друга.Задавив — та й гадки не має! Ти що це, кожен день наших курей давитимеш, магомет?

Четверта.Ти нащо, душогуб, кота задавив?

Юркевич.Та йди ж бо мерщiй, Таратуто, спiзнишся!

Перша.А яку ж курку задавив, проклятий — зозулясту, красунечку, щодня неслася, з рук їла! Пропаду на тебе нема, анахвемо!

Таратута.Брись! Пiшли геть! Забирайтеся!

Друга.А, тепер — забирайтеся! Нi, дзуськи, голубчику, годi!

Третя.Ми, тебе, iрода, так не випустимо!

Юркевич.Ради бога, мерщiй, Таратуто, кожна хвилина дорога!

Друга.Та я за свою чубату й тисячi не вiзьму! Я тебе по судах затягаю, бiльшовик, куродав безбожнийi

Третя.Та я за свого пiвня горло тобi перерву!

Таратута.Геть пiшли, негiдницi! Я вас самих подавлю, сороки мокрохвостi. Всiх розмiняю, баби, курячий народ!

Всi.А, ти ще лаятись? Берiть його, тiточки, за боки, тягнiть до жандарма!

Галас. Наступають на Таратуту.

Юркевич.Мерщiй, мерщiй, Таратуто! Все пропало.

Таратута.Брись, окаяннi! (Вiдступає до дверей). Дайте їм по керенцi, ваше благородiє, — у мене немає.

Вiдштовхує баб i зникає. Тi наступають на Юркевича.

Юркевич(виймає гаманець}. Нате! Нате i забирайтеся!

Перша.Це за зозулясту — керенку! Та я самих яєчок…

Друга.Та я за свою чубату й тисячi не вiзьму!

Третя.Та я за свого пiвня!..

Четверта.Та такого кота в цiлому городi не було — тiльки що не говорив, сердешний!

З криком тiснять Юркевича.

Юркевич(у розпачi шпурляє направо i налiво керенки). Нате! Нате ще! Нате!

Баби хапають грошi, але продовжують з галасом наступати.

Юркевич.Та не налазьте! Геть! Це вже справдi якийсь тiсний час. Нате! Нате ще i забирайтеся геть! (Кидає грошi на пiдлогу).

Бiйка, галас. Баби хапають грошi i виходять, лаючись.

Юркевич(стоїть сам, важко дихаючи, розпатланий, пом'ятий). Що це за день! Лiда, жандарми, Таратута, задавленi кури, коти… I коли дорога кожна хвилина, коли треба мчати щодуху, щоб урятувати мою Лiду, — знову чорт кидає курей пiд мої колеса! Знову курка на моїй дорозi!

Вертається поручик з другим офiцером — полковником, за ними Лундишев i Карфункель. Полковник пiдозрiливе оглядається.

Лундишев.Нарештi ми про все дiзнаємось. Мiй полковнику, з'ясуйте ж нам кiнець кiнцем, в чому рiч? Що значить ця тривога? Чи буде сьогоднi поїзд на Шепетiвку?

Юркевич(дивиться на годинник). Ще п'ять хвилин. I де вiн пропав, каналiя?..

Карфункель.Я, я — нах Шепетофка. Я не можу чекаль! (Виймає з кишенi ще одного годинника i накручує). Зальбадерей!

Полковник.Пробачте, граф, я не маю змоги! Зараз не такий час. (Вiдводить поручика на авансцену). Кепськi новини. Пiд Дмитрiвськом наших розбито. Пiд Бiлгородкою — прорив. Але не в цьому справа. (Озирається на Юркевича). Зараз приїде ця бiльшовичка, шпигунка. Треба й негайно лiквiдувати.

Поручик.Слухаю, пане полковнику!

Полковник.У неї важливi вiдомостi про наше розташування, про плани бiльшовикiв.

Юркевич(нервово ходить по кiмнатi, дивиться на годинник). I де вiн пропав? Пройшло вже сiм хвилин. Що робити? Пiти туди — розминешся. Зараз буде поїзд.

Карфункель(дивиться на годинник). Пройшло тiльки сiм хвилин. Коли ж буде поїзд? Що робити? Зальбадерей!

Юркевич(пiдходить до Карфункеля i хапає його за руку). Ви ж майстер часу — ви знаєте його закони. Зробiть, щоб вiн зупинився хоч на двадцять, хоч на десять хвилин. Щоб не прийшов цей поїзд, який везе менi муку i смерть.

Карфункель.Зальбадерей! Що таке час? Для вас вiн iде занадто швидко, для мене, навпаки, дуже поволi. Такий час — тiльки наше почуття. Його взагалi немає.

Юркевич.То хiба є iнший час?

Карфункель.Так, є — i я його знаю. Справжнiй час, якого люди не помiчають, бо не знають, як його рахуваль. Знаю тiльки я, Тобiас Карфункель, i я зроблю свiй годинник, що покаже не той час, який нам здається, а той, що є насправдi. Ха! Дi ур дер варгафтiгер цайт.