Носильник.Не звольте турбуватися. Встигнемо. (Виходить).
Лундишев.Тобi, звичайно, нема чого турбуватися. Сам, мабуть, бiльшовикiв ждеш не дiждешся. Фу! (Бачить Юркевича). Кого я бачу! Це ви, мсьє Юркевич? Яка зустрiч!
Юркевич(сухо). Пробачте, але менi здається, що пiсля всього, що тодi… що тодi було…
Лундишев.Ну, що там згадувати… З того часу ми стiльки пережили, що таке маленьке непорозумiння…
Юркевич.Справдi, що так… Навiть не вiриться, що стiльки подiй пронеслося над нашим життям…
Лундишев.Так, вiйна, революцiя. (Зiтхає). Я вас i не бачив вiдтодi. Мабуть, були на фронтi?
Юркевич.Ну, зрозумiло… А ви кудись виїжджаєте?
Лундишев.Так, зовсiм. У Париж, до брата Iвана.
Юркевич.Як! А ваш маєток? А ваш знаменитий курник? Невже ви це все покинете?
Лундишев.То це ж усе загинуло, пропало. Садибу спалили, куряче мiстечко зруйнували. Цiлий тиждень усе село варило й смажило моїх курей, безцiнних бентамiв i китайських курей, племiнних пiвнiв по п'ятсот карбованцiв штука! Нi, з мене досить. Продав усе, забираю все цiнне — i в Париж!
Юркевич.Заведете знову свiй курник?
Лундишев.Ну, зрозумiло! А ви знаєте, в Парижi знову з'явилась ця курочка — принцеса Буль-Буль. Аякже! Сам читав. Ну, тепер я її, напевно, здобуду!
Юркевич.Бажаю вам успiху!
Лундишев.Спасибi. А скажiть, до речi, де тепер ця принадна дiвчина з золотими кучерями — ваша Буль-Буль, на яку ви промiняли тодi мою курочку? Здається, ви так само її загубили, як i я свою. Невже ви її потiм не зустрiчали?
Юркевич(схвильовано). Нi. Сiм рокiв я марно шукав її по цiлiй Росiї. Кажуть, що вона була на вiйнi, потiм, уже пiсля революцiї, хтось бачив її в Москвi. Нiбито навiть комунiсткою.
Лундишев.Та що ви! А така на вигляд скромна дiвчина…
Юркевич.I уявiть собi, який випадок: сьогоднi, цiлком несподiвано, одержую вiд неї листа з Харкова.
Лундишев.Та що ви!
Раптом виникають якiсь наростаючi звуки. Чути тривожнi дзвiнки. Десь схвильовано гуде телефон. Грюкають дверi. Через кiмнату швидко проходить кiлька заклопотаних залiзничних службовцiв i офiцерiв.
Лундишев(схоплюється стурбований). Що таке? Якась тривога… Може, боронь боже, на фронтi?
Юркевич.Та нiчого особливого, заспокойтеся.
Лундишев.Легко сказати — заспокойтеся. Кажуть, що наше становище неважне. Чи вiрите — хвилини лiчу, коли нарештi виберуся з цiєї проклятої Росiї. Ах, пардон, я вас перебив. Ну, то що ж далi? Одержали вiд неї листа…
Юркевич.Так, щойно. Пише, що буде сьогоднi тут з харкiвським поїздом. Це, значить, через пiвгодини. Можете судити, який я схвильований. Сiм рокiв мовчання i даремних розшукiв — i раптом сьогоднi доля знову посилає її на моєму шляху!
Лундишев.Хм, доля… Не дуже я вiрю подарункам долi, мiй молодий друже. Це, знаєте, бувають такi дитячi цяцьки — вiдчиняєш таку гарненьку коробочку — думаєш, там цукерок, а звiдти — бац! — вистрибує чорт з рогами.
Юркевич.Ну, що це ви, граф, як вам не соромно!
Лундишев.Так, так, мiй друже. Адже ж ви не бачили її сiм рокiв. Звiдки ж ви знаєте, яка вона тепер? Та ще комунiстка, спаси господи! Ви ось думаєте, що вона така собi тиха курочка — цiп, цiп, цiп, а вона — гам! — i вiдкусила вам голову — хе-хе-хе!
Юркевич.Нехай так. За неї i вмерти щастя.
Знову входить той самий поручик. Озирається, пiдходить до Лундишева.
Поручик.А, ваша ясновельможнiсть! Куди це ви зiбрались?
Юркевич вiдходить i сiдає бiля стола. Офiцiант приносить йому пляшку пива.
Лундишев.Та ось хочу провiдати брата Iвана в Парижi. А ви як, поручику?
Поручик.Та нiчого, граф, не сумуємо. Пульси поки що б'ються.
Лундишев.Так, вам аби тiльки дiвчата. А ось на фронтi, кажуть, не той… (Притишуючи голос). Чи правда, що був якийсь прорив? Я, знаєте, так хвилююся!
Поручик.Та нiчого подiбного! Який там прорив?
Лундишев.Адже ж бiльшовики знову натискають. Кажуть, навiть Орел нiбито захопили.
Поручик.Не вiрте, ваша ясновельможнiсть, таким нiсенiтницям. Ми їм недавно так всипали, що не скоро очумаються. Особливо вiд танкiв. Вiд цих танкiв у червоних всякi пульси завмерли. Туди ж, воювати лiзуть!..
Лундишев.Та що ви! Дай-то бог! Як же, говорять, пiд Кам'яно-Черновською цiлий наш кавалерiйський корпус розбито?
Поручик.Та хто ж це говорить! Їхнi ж пiдпiльнi агiтатори. Думаєте, їх мало? Скрiзь нишпорять. Цим тiльки i беруть, щоб ворожий тил розкладати. Та от i сьогоднi… (озираючись i притишуючи голос) одержано секретне повiдомлення, що приїжджає їхня пiдпiльниця — шпигунка. З харкiвським поїздом.
Читать дальше