Иван Кочерга - Майстри часу

Юркевич

Лiда

Доктор Карфункель

Таратута

Машинiст Черевко

Оля, його дружина

Лундишев

Софiя Петрiвна

Полковник

Поручик

Комiсар вiйськового поїзда

Секретар партосередку

Капельмейстер Куриця

1-й \

2-й — залiзничники.

3-й /

Усачиха

Дiвчинка

Жiнки робiтникiв на станцiї, носильник, залiзничники, червоноармiйцi, робiтники з радгоспу, баби з курми, музики.

Дiя вiдбувається на однiй залiзничнiй станцiї, але в рiзнi часи:

дiя перша — 1912 року

дiя друга — 1919 «

дiя третя — 1920 «

дiя четверта — 1929 «

Пасажирська кiмната на невеличкiй залiзничнiй станцiї. Два вiкна, канапа, стiл. Годинник. Лiворуч дверi з написом «Дамська кiмната», праворуч — «Вхiд». Лiтнiй вечiр. За вiкнами зеленкуватi станцiйнi вогнi. Доктор Карфункель сидить з ногами на канапi, попиває чай; виймає з футлярiв i знову ховає багато рiзноманiтних годинникiв. Це худорлявий, невизначеного вiку, елегантно одягнений пан. Права щока пов'язана червоною шовковою хусткою.

За вiкнами звичайнi станцiйнi звуки. Миготять вогники, гучно лунають гудки паровозiв.

Входить Юркевич, молода людина рокiв 25, а за ним носильник вносить i становить на пiдлогу чималенький-таки чемодан, добре запакований у парусину i зав'язаний вiрьовкою.

Юркевич.До Москви бiлет другого класу i плацкарту.

Носильник.Каси ще не вiдчиняли. Багажу здавати не будете?

Юркевич.Нi, нi, чемодан я вiзьму з собою. Чи скоро поїзд, не знаєте?

Носильник.Ще не дзвонили. Мабуть, скоро. За пiвгодини, якщо не спiзниться. (Виходить, не причинивши дверей).

Карфункель(роздратовано). Донерветер! Потрудiлься закриваль дверi. Протяг, холодник!

Юркевич.Даруйте — свiже повiтря!

Карфункель.Повiтря, повiтря! Зальбадерей! Безглюздий балакня. Повiтрю i дурням дверi завжди вiдкритi. Зачиняль дверi! Я застудилься, чуєте?

Юркевич.Бог з вами — надворi така спека!

Карфункель.Спека, спека… Я вам казав, що я хворий? Їх габе цаншмерц. У мене пекучий зубний бiль. 0-о-о-у, проклятий країна! Вiчний простуда, вiчний зубний бiль. У-у-у!

Юркевич.Вибачте, будь ласка, я не знав. (Зачиняє дверi). Цiлком вам спiвчуваю. Зубний бiль — це така мука, такий пекельний бiль… Цiлком вас розумiю, шановний пане, пробачте, не маю честi…

Карфункель(трохи пiдводиться, стогнучи). Карфункель, таємний радник i доктор механiки.

Юркевич.Дуже приємно. Юркевич, учитель гiмназiї, трохи лiтератор. Значить, ви нiмець, таємний радник — о, це великий чин!

Карфункель.Справа не в назвах, а в суть. Моя спецiальнiсть — час. Дзигарi, годинники, механiзм…

Юркевич.О, то ви, значить, механiк… майстер, що робить годинники? А я думав…

Карфункель.Зальбадерей! Годинники роблять ремiсники, дурнi, що не бачать далi свiй нiс. Абер я єсть майстер часу. Майстер, що розумiє життя — життя i його механiзм. Га!

Юркевич.Пробачте, я не хотiв вас образити. Хм, напевно, якийсь чудак…

Карфункель.Робити годинники… Зальбадерей! Для кого — для дурнiв, що не вмiють рахувати час! Ох-ох-ох! (Хапається за щоку).

Юркевич.Не перестає? Знаєте, був час, коли я страшенно мучився зубами, найменший протяг — просто хоч плач. I знаєте, що менi допомогло? Краплi! Був я якось в одних знайомих на селi — i ось один старенький лiкар порадив менi приймати краплi. То можете собi уявити — вiд однiєї краплi неначе рукою зняло. Це якiсь стародавнi i дуже мiцнi лiки — здається, беладонна, гвоздична олiя, опiй, але надзвичайно допомагає, надзвичайно. I знаєте — це було давно, зуби тепер у мене не болять, але я навiть в дорозi нiколи не розлучаюся з цими краплями, завжди вожу з собою.

Карфункель(схоплюється i починає вклонятися, тримаючись за щоку). О, мiй любий пане, майн лiбер гер Юрi-Юрi-кевич! Яке щастя, що я вас зустрiв! Не вiдмовте ж i менi один крапля цього лiкарства. Буду вам надзвичайно вдячний, 0-о-о-у, проклятий бiль!

Юркевич(збентежено). О, звичайно, звичайно, з охотою. (Шукає в шкiрянiй торбинцi, що висить у нього через плече). Але… але, ви розумiєте, яка досада — в торбинцi їх немає. Мабуть, я поклав їх в чемодан. Так, звичайно, в чемодан. Тепер я пам'ятаю — вони в японськiй шкатулцi.

Карфункель.В шкатулцi? О, чудово! Дуже прошу вас, мiй любий друже, один тiльки крапля!

Юркевич(починає дратуватися). Та що це ви! Дiстати краплi з цього чемодана? Шкатулка на самому днi! Ви бачите, як вiн запакований? I думати нiчого…