Иван Кочерга - Майстри часу

Карфункель.Абер благаю вас, мiй шляхетний молодий друже, о-о-у! Майн бестер гер!

Юркевич(роздратовано). Але ви розумiєте, що я їду? Та щоб тiльки розв'язати цей чемодан, потрiбно принаймнi пiвгодини. А скласти, а знову запакувати? А ви чули, через пiвгодини поїзд? А якщо я не потраплю на цей поїзд, то тодi… фу, навiть подумати жах!

Карфункель.О-о… ой… який страшний бiль! Благаю вас, мiй любий пане, майн зюсер гер… якби ви знали, який це жахливий… о-о-о!.. який… у-у-у!

Юркевич.Але ви розумiєте, що це неможливо? Тепер розв'язувати чемодан! То я не потраплю на поїзд. А коли я не потраплю на поїзд, я втрачу мою найкращу мрiю. Через пiвгодини останнiй поїзд на Москву.

Карфункель.У… у… о! Один крапля!

Юркевич.Та ви чули — останнiй поїзд на Москву. А якщо я завтра вранцi не буду в Москвi, я не потраплю в Париж. У Париж, про який я стiльки мрiяв!

Карфункель.Париж? Ви їдете в Париж?

Юркевич.Так, я купив бiлет в екскурсiю, що їде на виставку! Екскурсiя виїжджає з Москви завтра о дванадцятiй годинi — значить, якщо я спiзнюся, пропали i грошi i всi мої надiї. Ви розумiєте, як я хвилююсь? Потрапити в Париж, за кордон, на виставку — хiба трапиться вдруге така оказiя? Якби ви прожили десять рокiв у нашiй глушинi, ви б знали, чого варта мрiя. Може, тут вирiшується моя доля — я трохи пишу… i, може, в Парижi… е, та що й казати!

Карфункель.Зальбадерей! Безглюздий балакня. Вирiшується доля… Розумна людина сам робiль своя доля, у-у-у! (Сiдає край стола). Вi просто не бажаль менi допомогаль. Можна двадцять разiв розв'язаль i зав'язаль двадцять таких чемодан… О… о… проклятий бiль! (Тихенько стогне).

Юркевич, схвильований, ходить по кiмнатi. Пауза.

Карфункель(раптом скрикує i нахиляється, шукаючи чогось на пiдлозi). А! Донерветер! Тримайте, тримайте, вiн бiля, вас, вiн покотiлься!

Юркевич(пiдбираючи ноги). Хто покотився, хто покотився, де?

Карфункель(лазячи по пiдлозi). Не наступiть з ногами! Один… два… три.

Юркевич(шукає, нахилившись). Та що саме?

Карфункель(показуючи маленьку золоту коробочку). Я розсипаль… дванадцять… дванадцять пiлюльок… такий маленький пiлюлечка. Будь ласка, допоможiть знаходiль!

Обидва нахиляються i шукають по всiй кiмнатi.

Карфункель.Обережно, не наступiть з ногами! Два… три… цвай… драй…

Юркевич.Знайшов, знайшов! Одна, двi, ще одна, ще…

Карфункель.Дякую, данке. (Шукають). Бiтте нох. Чотири, п'ять… Данке зер. Дякую. Будь ласка, ще трошки. Ага, нох айне…

Юркевич(шукає). Всi?

Карфункель.Нi, ще двi. Ага, ще є! Ще одна, будь ласка, ще один. Зiбен, ахт — ще один…

Юркевич.Нiде бiльше немає. Не видно.

Карфункель.Може, закотiлься пiд чемодан? Подивiться, будь ласка, з очима.

Юркевич(штовхає чемодан). Нi, нiчого подiбного.

Карфункель.Нема? Яка неприємна пригода! А може, пiд порогом?

Юркевич.Та годi-бо — скiльки не стає?

Карфункель.Один.

Юркевич.Однiєї? Ну, то чи варто за одну турбуватись? Все одно вона забруднилася на пiдлозi.

Карфункель.Але його не можна так залишати. Не можна…

Юркевич.Не можна? Але чому?

Карфункель.Дас iст гiфт. Це отрута.

Юркевич(дме на пальцi i дiстає хустку). Отрута?

Карфункель.Дуже мiцний отрута, алькалоїд. Я його добуваль з один квiтка. (Шукає). Якщо людина ковталь один пiлюлька — вiн умiраль за чотири секунди, як один муха, вi айне флiге. Паралiч, удар — жоден лiкар не пiзнає, вiд чого. Я не можу його тут залишити. (Шукає, заглядаючи пiд стiльцi).

Юркевич.Нiде нiчого не видно. (Витирає руки хусткою).

Карфункель(невдоволений, ховає коробочку в кишеню). О-о, знову! (Хапається за щоку). У-у-у, проклятий бiль! (Падає в крiсло, вигинаючись вiд болю). У-у-у! Яка му… о-у-у! Абер дас iст… (Зривається на ноги). О, благаю вас, благаю вас, пане вчителю, майн лiбер шульмайстер!

Цiєї хвилини чути частий дзвiн оповiстки.

Носильник(швидко входить з квитком у руцi). Прошу бiлетик, 11 карбованцiв 75 копiйок. Прошу!

Юркевич(заквапився). А? Що? Бiлет? Ага! Дзвiнок — чуєте?

Носильник.З Києва — оповiстка на ваш поїзд. (Бере з пiдлоги чиїсь речi).

Юркевич.Ага. То несiть. Несiть мерщiй на перон. (Хапається за чемодан). Мерщiй!

Носильник.Та нi ж бо, нi, ще рано. Ще через двадцять чотири хвилини, якщо не спiзниться. Я зайду — не звольте турбуватись.