Юрий Логвин: Слiди на плинфi (на украинском языке)

За дядьком падає хмара бджiл.

Малий пiдлазить пiд перевернутий кошiль, але все ж кiлька бджiл проникли у схованку. Вчепились в його сорочку. I гудуть так страшно, що серце холоне. I, до того ж, не знаєш, звiдкiля вони вжалять.

Дядько пiдхоплює все начиння i, розмахуючи димлячим глечиком, швидко рушає до чагарiв.

Малий зводиться на тремтячi ноги i поспiшає за ним.

А над обома добичниками мстиво гудуть бджоли.

Густi чагарi рятують бортникiв од бджолиної помсти. I дядько, засипавши в дiрчастий глек зiлля, розводить ще бiльший, ще їдучiший дим.

Тодi вже розбирається. Починає струшувати, обирати спухлими пальцями iз себе бджiл. Хоча вiн надягав личину, у нього спухле лице, шия i руки. У малого одне вухо вiдвисло ледь не до плеча.

Дядько iз дна торби дiстає ладунку з жовтим мастилом i змащує вухо небожу.

Потiм береться за свою губу.

Пекучий бiль спочатку перетворюється на щiмливу'сверблячку, а потiм i геть затухає.

- Дядьку! Вони не прилетять сюди? Ви їх потравили димом?

- Що, що, Пiвнику! Я їм i сотiв з медом лишив, щоб вони не подохли. Ось восени повернемось iз Києва, i ще вiзьмемо... Ми цього року першi взяли борть. Глек дамо ковалевi за роботу. Решту вiзьмемо до Києва. Багатi люди люблять подарунки... Ну, а нашiй прапрабабi понесеш шматок забоценя. А бiльше - нi-нi!

- Можна менi ножа полизати?

- Бери.

Кривий бортницький нiж, що ним соти пiдрiзають, Пiвник довго облизував.

А дядько лише свої пальцi обсмоктав, як зав'язав горщики липовим лубом.

БОЛОТНА РУДА

Челядники боярськi пакували припаси з комори, начиння для роботи на будовi.

А дядьковi Пiвневi хотiлося мати в Києвi добру сокиру i справну рогатину.

От вiн i вирiшив зварити крицю та й понести до їхнього сiльського коваля, що славився своєю вправнiстю по всiх околицях.

Дядько й небiж, тiльки заднiло, взяли дерев'яний заступ, молоток, здоровенний кошiль на шлеях, щоб за спиною тягти, та й почимчикували до висохлого болота через пiщанi пагорби.

Дядько, поплювавши на долонi, заходився вiдкидати верхнiй шар землi, в якому посплiталося корiння трави, вiдкрив чималий шмат пiщаного пiдiрунтя, розкопирсав пiсок i дiстався до важкої червоної речовини, що нагадувала водночас i глину, i перетлiле рослинне корiння.

Дядько так старався, що пiт з його чола аж сипався на пiсок, на пiдсохлу свiтлу руду i лишався там значками темних плямок.

Малий теж не байдикував - з кожної грудки руди вiн старанно обтрушував пiсок, занадто великi розбивав молотком. Небавом i кошик був повний до верха.

Коли дядько, крекнувши вiд напруги, пiдвiвся з повним кошелем на рiвнi ноги, лозини аж зарипiли. Однак дядько поспiшив уперто в глибину лiсу до вуглярiв,

Пiвник пiдтипом пострибав за ним, тягнучи на плечi заступи, молоток i гострий кийок для подрiбнення руди.

Пiд легким павiтром над ними шелестiли молодими листочками берези.

А крiзь аромат квiтiв на сонячних галявинах вже пробивався здаля їдучий запах дьогтю.

Небавом перед подорожнiми вiдкрилась чи то галявина, чи то вирубка, посеред якої стояли чи то куренi, чи то копицi сiна.

Однi високi гостроверхi вибудови горiли червоним полум'ям i чадiли чорним димом, другi були огорненi сивим прегустим димом, зовсiм чорнi копицi чадiли тонесенькими цiвками диму.

Люди були бiля довгої будiвлi.

Люди переливали дьоготь iз невеликого барила в дiжку i ставили на колу.

Дядько полишив Пiвника з вантажем i рудою пiд великим деревом у мерехтливому блакитному затiнку.

До дядька з риканням кинулись здоровеннi пси. Та дядько схилився до них, щось їм лагiдно проговорив, i вони до нього зразу ж привiтливо замахали кудлатими хвостами.

Поки дядько розмовляв iз старшими робiтниками, iншi вуглярi ставили новий конус iз дзвiнких дубових болонкiв.

Дядько з вуглярами у приязнi. Йому, вправному мисливцевi, вдавалось без усяких слiдiв брати дичину iз князiвського лiсу, з боярського гаю. I вiн здобиччю дiлився з робiтниками.

Приязнi вуглярi насипали дядьковi цiлий мiх дзвiнкого та легкого дубового вугiлля.

Дядько та небiж довго не затримувались у вуглярiв, а поспiшили до рудного яру.

Яр починався за сiльським валом. Там люди брали глину, що тiльки тут виходила серед пiскiв та торфовищ нагору бiля їхнього села. Тут всi варили крицю для власних потреб.

Видно було чимало покинутих домниць рiзного розмiру. Одна невеличка домниця була згори розламана, i дядько її загодя пiдмазав, пiдрихтував.

А тепер вiн швидко заповнив усю домницю вугiллям та рудою, пересипавши їх шарами.

Як заправив i замазав домницю, то сiли попоїсти, бо вже смоктало й рiзало в кишках, так їсти хотiлося.