Юрий Логвин: Слiди на плинфi (на украинском языке)

Вона замовкла, щоб перевести дух, бо її душила лють. I вона хапала вiдкритим ротом повiтря. Пiт рясно котився з її чола! Вона лiвицею шарпонула за комiр сорочки i роздерла її до пояса. Оголилась її довга шия. А навколо шиї обвилась товста сiра гадюка i голову вниз опустила. Розхитувала невеличкою трикутною голiвкою мiж оголених важких грудей. Чарiвниця, виставивши наготу, рушила на них.

I змiя за її кроками погойдувалась межи важких набряклих грудей.

Чародiйка розтулила вуста, щоб, певно, ще якесь закляття проказати, як малий завищав, як заєць у пазурях рисi, i щосили пожбурнув намистину. I важка кам'яна намистина вдарила у вiдкритого рота чародiйки. Хруснув бiлий зуб, i вона виплюнула його разом iз кров'ю.

Дядько пiдхопив зброю, на другу руку - Пiвника, що був напiвживий вiд хвилювання, i побiг з галявини.

Ступив на потаємну мисливську стежку, якої, певно, i чародiйка не знала.

Малий був ледь живий i все цокотiв зубами. Тому Пiвень вирiшив вранцi пiти до паламаря, щоб вiн молитвою вiдвiв чари вiд хлопця.

Поклав хлопчика в людськiй на кожусi i сам примостився поруч, щоб бути напохватi, якщо яка бiда трапиться, i щоб вранцi пiти до паламаря. Та так заспався, що його збудив Пiвник.

Вiн зразу ж, на одному диханнi, виклав дядьковi.

- Я вже був у бабусi! Вона сказала менi, що на менi нiякого чародiйства немає. Бо та намистина заговорена ще її дiдом. Як вiн на грекiв ходив у Царгород. Греки тодi їх живим вогнем спалили. На ньому все шмаття згорiло, а намистина на мотузi лишилась цiла! Он як! Знаєш, якби ми пiшли туди, я б її знайшов.

- Цур тобiї Пек тобi! Збожеволiв! Та вона нас так заклене, що ми десь у болотi втопнемо!

Пiвник замотав головою:

- Надi мною вона сили не має! Я її вже не боюсь. Я їй зуба вибив!

На це дядько нiчого не змiг вiдповiсти небожевi. Звичайно, вони бiльше до того озерця не ходили.

ЗБОРИ

Хоча нiхто з родичiв за Пiвнем, крiм ловчих здiбностей, не визнавав нiяких достойностей, i всi вважали його одрiзаною скибкою, майже iзгоєм, саме на нього поклали всi турботи про збори Пiвника в далеку дорогу. Мати Пiвника в дорогу не опоряджала.

В неї було ще семеро старших, а ще одного вона чекала. А роботи пребагато.

Та й час косити сiно пiдходить.

I боярин злостився, що в нього за уроком до стольного граду забирають людей. Та нi хлопам, нi родинi, тим пак княжому гiнцевi не подав нiякого виду. Судомирович був не простою людиною. А з давнiх християн. Та й до всього був три роки в Корсунi в грецьких попинiв чи то як гiсть, чи то як учень, чи то як заложник.

А перед дорогою ще й сам перевiрив, чи готовi до мандрiвки його люди. Навiть вiрному ключнику не повiрив на слово - скрiзь сам зазирнув. А оглядати було що - шiсть возiв пiд важкими дубовими болонками. Здоровенний вiз-короб повен добiрного вугiлля для княжих зброярень. Один вiз навантажили начинням - заступами, теслами, стругами, сокирами, кошиками, горщиками, клепаними казанами. На iнших возах короби з житом, ячменем для коней, вiвсом для кисiля, короби з сочевицею i бобами, дiжка з борошном грубого помолу, глеки конопляної олiї, в'язанки вже проростаючого часнику, барило з баранячим лоєм. Ступа дерев'янна та ручнi жорна з бiлого зернистого каменю. Були ще торби з лiкарськими травами й барило питного меду.

Управитель слiдом за боярином бiгав i все списував ще раз на берестi гострим бронзовим писалом.

Дядько Пiвень грамоти не знав, але вiн ходив за своїм господарем та його управителем i робив собi карби на чотирьох грушевих цурпалках.

Малому Пiвень наказав стати неподалiк i добре все запам'ятовувати, де що запаковано i скiльки чого.

... Пiсля ретельних i прискiпливих оглядин закликав Пiвня до себе боярин.

Пiвень зняв шапку за дверима i запхав за пояс, щоб не знiмати шапку перед боярином у свiтлицi.

I ступив до свiтлицi простоволосий.

Боярин Судомирович це зрозумiв i невдоволено насупив брови.

Вiн не пiдiймав очей вiд списаних аркушiв берести i говорив поволi, часто перепиняючись:

- Ти, Пiвню, поки що єдина напiввiльна людина. I тому будеш старший. Ти вiдповiдатимеш за все. I за моїх коней, i за начиння, i за робiтникiв-бранцiв. Якщо вправитесь з уроком, буде вдоволений городник, i над мiру не буде в тебе втрати нi в конях, нi в людях, скину зразу з тебе двi гривни срiбла. Бо якщо трапиться велика втрата, менi ще двi гривни будеш винен.

Дядьковi зайшлося серце - вовчу пастку ставить йому боярин Судомирович, i отак без страху й сорому серед бiлого дня заганяє туди християнина. Пiвень мовчав.

- Можеш вiдмовитись. Тодi старшим поїде ключник. А ти лишишся в мене на косовицi вiдробляти свої гривни. Та будеш ще собак вчити.