— Co мной не хотите? — нарешті промовив Сухобрієв. — То єсть, просто не хотите? Очень даже ато мне приятно!
— Господи! — скрикнув Микола. — Да я с удовольствием, я только хотел сказать, что я уже й так вьіпил...
— В таком разе, Фомушка, подноси! — звелів «принципал».
Фомушка з великою охотою підніс Миколі й сам узяв чарку в руки.
— Есть! — витягнувсь він по-матроськи.
— Ну-с! — підняв злегка чарку Єремей Афанасьєвич і моргнув.
Всі, наче по команді, задерли голови, опустили руки, крякнули і кинулись до закусок.
— А теперь й до свидания! — втерся «принципал» Миколиною серветкою. — Партнерьі уже сердятся...
Миколі зробилось легше, як він пішов. І легше, і якось тепло, й навіть якесь приємне почуття стало розливатись по всьому його тілу
«А їй-богу, добре!» — подумав він і, одкинувшись на спинку стільця, подивився на Фомушку. А Фомушка аж сяв.
— Хорошо! — промовив Микола.
— В самом деле? — підхопив радісно Фомушка. — А я, знаєте, думал, что вам со мной скучно будет... Вьі такие серйозньїе всегда... Думаю, скучно будет... А может, пивца вьіпьем? — закінчив він з радощів.
— Пивца? — протягнув Микола і почув, що й «пивца» непогано б випити. — А есть?
— Ого! Как можно, чтоб не бьіло? Есть... Вот! — нахилився Фомушка і витягнув з-під столу пляшку. — Калинкинское!
— Давайте його сюда!
Пиво запінилось в довгеньких шклянках і наче засміялось до Миколи.
«А їй-богу, добре! — знов подумав він, почуваючи, як настрій його робиться все кращим і кращим. — Що добре, то добре!»
Випили.
— Мне Анна Ивановна говорит, — почав Фомушка: — «Николай Степанович хотят вьіпить й просят вас к себе за компанию». Думаю: удивление просто! Почему так? Почему я, а не другой кто?
— Да ви мне нравитесь, вот й все, — пояснив йому Микола.
Фомушка аж засміявся від задоволення і, трохи навіть засоромившись цього сміху, поспішив налити ще по шклянці. Випили знов.
— Да... — знов почав Фомушка, бажаючи, як видно, побалакати з Семенюком по-щирості. — Сказать бьі, пригласил меня какой другой студент, я бьі ничего, потому я с студентами всегда, й ато мне не удивитель-но. Но вьі... Если бьі другой, так я прямо подумал бьі, что, значит, либо денег занять хочет, либо к певицам поехать на мой счет желает. Потому какой я им товариш? Если бьі, скажем, у меня не стало сразу денег, рази б они бьіли со мной так, как теперь? Да, как раз! Они думают, что я зтого й не вижу. Ха-ха-ха! А я вижу ато отлично...
«Та він не такий справді й дурний», — подумав Микола.
— Да только я такой, знаєте, человек, что сердиться не могу. Вот хоть бн, примером взять, я женюсь... Невеста моя...
— Вьі женитесь? — здивовано скрикнув Микола.
— Да, — здивувався й Фомушка. — А что такое?
— Да ничего... Но... сколько вам лет?
— Мне? А вот месяпа через два будет двадцать. Через два года на призов... Молодой? Да?.. Пустяки! Тут не то. Тут... Вот я же говорю: они думают, будто я ничего не замечаю. Например, моя невеста... Ну, что тут? Ведь я отлично знаю, что она вьіходит не за меня, а за мой капитал... Отлично вижу!
— Й женитесь?
— Й женюсь... А почему женюсь? Потому что нужно... А почему нужно? Потому что... да потому что... согрешил. То єсть, если уж правду говорить, то я тут, вот вам крест святой, прямо-таки не виноват! Видите ли... Я перед вами скрьіваться не буду... Да й что толку? Все равно скоро все знать будут... Но главное что тут, дак ато будто вмходит, я виноват. А если пошло дело на откровенность, то вот как перед истинньїм богом, не виноват, нисколько! Ну, скажите сами, могу ли я порядочной барьішне сделать такое? С певицей там или какой другой, дак мне наплевать, но чтоб, значит, с барьішней в такие дела... Да я й не осмелился б.
— Но факт!.. — засміявся Микола.
— А факт єсть! — підхопив Фомушка. — «Вот тут-то й єсть запятая», — засміявся він. — Зто єсть такие подходяш.ие куплетьі. Да!.. А ведь я отлично знаю, что она все ато устроила, чтоб вьійти за меня... Барьішня она бедная, семья большая. А у меня капитал от бабушки... да й у отца...
— Но позвольте! — скрикнув Микола. — Ведь ато же идиотство... Вм простите, что я так...
— Ничего, ничего, не беспокойтесь...
— Вьі знаєте, что она вьіходит за ваши деньги й — женитесь!
— Ну, а что ж я должен делать?.. Спервоначалу я просто не думал об атом, а когда она стала мне говорить, чтоб я, значит, женился, дак что ж мне оставалось делать? Вьіходит, ежели бн я отказался, то я подлец. А я атого не желаю. Спервоначалу бьіло й папаша й руками й ногами — не хочу да не хочу: она, мол, бескапитальная. А посля, как я ему, значит, вьіставил все, как следует, он й испугался скандала. Нет, тут уж пропало... Вот только они все спешат, а мне... еще не хочется... Еще, знаєте, погулять хочется. Потому — я так рассуждаю себе: если я женюсь, значит, уж к певицам — панихида! Уж не поедешь. Потому я сужу так:
Читать дальше