Володимир Винниченко - Чесність з собою

Жорстке, безладно сторчаче волосся, здавалося, також здивувалось і безладність його чомусь зробилась ще більше помітною.
— Значить, не знаєте.
— Це ціка-аво! скрикнув Мирон.
— Але з приводу чого ж пояснення? Невже з приводу Ко-о-лі?
Дара строгим, слідкуючим поглядом дивилась на його.
— Взагалі, з приводу всього... всіх ваших ідей, пропаганди...
Тарас підняв голову й звернувся до Мирона:
— Так, це ви... вірно!... Це може бути... Це один з родів автосугестії... Хм!... Це ви почасти вірно...
І Мирон, і Дара подивилися на його з здивованням.
— Ви це про що? — спитав Мирон.
— Про те, що ви сказали... Але це не завжди удається... не завжди. О, коли б то можна було внушити собі все, що схочеш!...
Раптом, помітивши здивовані, пильні погляди їх, засоромився, винувато забурмотів щось і почав шукати кашкета, якого весь час сам люто мняв руками. Помітивши й це, підвівся й почав прощатись.
Тоді Дара спокійно, неначе мала на це право, взяла його за руку вище ліктя, посадила знову на канапу й сказала:
— Сідайте й сидіть. Вам погано сьогодня. Зараз разом підемо.
Він покірливо сів, втер чоло й з сумом згодився:
— Так, сьогодня погано... Хмари ці... Коли от так хмари, важкі мені страшенно не добре... Важко, душно і от тут — показав він на нижню частину грудей — душить... Але це нічого... Ви балакайте, — вже проходить...
Дара ще трохи мовчки подивилася на його й повернулася до Мирона.
— Так... З приводу всього...
Одвернувся й Мирон, що пильно розглядав Тараса. Посміхнувся та обома руками підняв вуса до гори.
— Це ціка-а-во... Але чому ж тепер? Вони ж і раніще зна-ли ці іде-еї.
Він надув щоки й уважно скоса зиркнув на Дару.
— Вони кажуть, що тепер це тому, що ваші ідеї..., що ви починаєте розповсюджувати ваші ідеї серед робітників та молоді... І з'являються результати. От і з Кольою та... инші... Взагалі, хотять вияснити це питання про організацію простітуток, вільне хождіння в публичні доми та инше... Коли б це торкалося самого вас тільки тоді б їм не було ніякого діла, але ви агітуєте й серед робітників...
— Я це підтверджую! — голосно скрикнув Тарас.
Мирон подивився на його, нічого не сказав і звернувся до Дари.
— Це цікаво... А цей Ко-о-ля... Він як, — просто пішов в публичний дім, чи з пропагандою?
— Каже, що з пропагандою...
Мирон весело засміявся.
— Це до..обре... Я задово-o- лений.
— І тим, що він заразився, також задоволені? — не піднімаючи голови, знову несподівано буркнув Тарас.
Мирон ще раз уважно подивився на його.
— Ну, це непре-ємно... Але не так важно... Таким чи-ном, бу-у-де суд... Я задово-олений. Це занятно.
Дара не зводила з його допитливих, суворих очей.
Мирон, здавалось, був щиро вдоволений. Посміхався всім обличчям і в очах йому миготіло щось веселе, смішливе. І коли він так посміхався, лице ставало якимось иншим, мяким, простим, притягуючим до себе з дивною силою.
І раптом він підняв вуса до гори й наче проспівав:
— До-б-бре... Значить ви прийшли попереди-и-ти мене?
Дара злегка почервоніла.
— Так, коли хочете... Мені здавалося, що недобре нападати на непідготовленого. Для самого себе недобре, наче крадеш... А вони хотять зненацька... Тому, здається, і Віра не казала. Я з тим не згоджувалася заявила, що беру на себе передати вам запрошення, а разом з тим розповісти про цілі його... От і все... Зібрання завтра. У нас.
— Д-о-бре... А Ко-ля як себе почуває? Я ж уже тижнів зо два як нікого з вас не бачив.
— Коля нічого... Задирокуватий і нічого не боїться.
— Ви, здається, цього не похваля-аєте?
Дара неначе не чула, — повернулася до Тараса й сказала:
— Ходім?
Мирон посміхнувся, а Тарас зашамотався, знайшов у себе в руках кашкета й підвівся.
Але вийти їм не вдалося.
— Почувся грюкіт виходних дверей чиїсь кроки в коридорчику, й двері до Мирона без стукоту розчинилися. На порозі з'явилася Маруся, сестра Миронова. Дара бачила її разів зо два здалека. Тарас же зовсім не бачив, але кожен зараз же, не знаючи навіть, що це сестра Миронова, вгадав би це по подібности їхніх обличь. Така сама вугластість, тільки змягчена у Марусі, тіж широкі тверді губи, та ж сама смуглявість та очі, — у Марусі гарніші та одкритіщі.
Вона спинилася на порозі, озирнула усіх чудним, швидким поглядом, раптом безжурним рухом, одкинула капелюха назад і ступила в кімнату. Одягнена вона була чепурно, навіть з смаком. Гарна, міцно збудована, злегка плескувата постать її похитувалась, очі занадто блестіли, під вилицями горів румьянець.
Дара, що одійшла вже від столу, знову підійшла до його й вперлася, як раніще, неначе готувалася дивитись на щось.
Читать дальше