Володимир Винниченко - Чесність з собою

Почувся дзвінок. Мирон не хапаючись встав і простягнув:
— Наша ціка-ава розмова переривається. Як що хочете...
— Я нічого не хочу! Я тільки хочу сказати вам...
Знову подзвонили. Мирон швидко вийшов в передпокій.
Прийшла Дара з якимсь молодим чоловіком. Молодий чоловік був злегка сутулуватий, нижчий і не так міцно збудований, як Мирон. На йому були поганенькі штани, одягнені, очевидно, на чоботи, від чого ноги здавалися унизу товщими, ніж вгорі. Поверх чорної косоворотки піджачок. На голові кумедної форми кашкет. Без пальта.
— Ми, властиво, на хвилинку, — сказала Дара, входячи в кімнату.
— А, і ти тут! — кинула Вірі. — От товариш хоче познайомитись з вами і дещо попрохати у вас. Познайомтесь... Товариш Тарас... Товариш Мирон...
Говорила суховато, не дивлячись на Мирона.
— А, так це ви Тарас? — з цікавостю подивився Мирон на молодого чоловіка й подав йому руку. Той пробурмотів щось і незграбно потиснув її.
Обличчя його не виявляло нічого особливого: жовто- бліде, вкрите салом та чорними крапками вугрів на висках і навіть вухах. Очі каламутні, далеко заховані, неспокійні, неначе непевно почували себе в глибоких орбитах. Єдине, що було в йому цікавого, це уста та підборіддя. Уста сухі, без вигибів, неначе без усяких мудруваннь, але з певностю видовбані в обличчю, виявляли щось не зовсім звичайне. Це підтвержувало й підборіддя круто зрізане, уперте, непорушне.
Коли Тарас скинув свого картатого кашкета з над звичайно довгим лякованим дашком, лице йому зробилося неначе довшим та не таким похмурим.
Нічого не кажучи Миронові, він зараз же одвернувся, підійшов до стіни й почав роздивлятись розвішані етюди та малюнки, неначе лише для того й прийшов сюди. Біля ліжка стояв мольберт, запнутий простиралом. Мирон подивлявся на Тараса та на мольберт.
— Ви маляр? — не обертаючись, різко кинув Тарас, як людина, яка почуває себе ніяково, лютиться на себе й не хоче показати цього
— Ні, не ма-аляр — простяг Мирон.
Дара з Вірою про щось шепотілись. Тарас круто одвернувся, підійшов до канапи, сів не дивлачись ні на кого, заговорив:
— Я... це... Я до вас в одній справі.. Себто і не справа, а просто... Ну, словом, я хочу прохати вас, щоб ви познайомили мене з анархистами. Дара Михайловна... товаришка Дара (він ніяково посміхнувся й зараз же похмурився)... казала мені, що у вас мусять бути зв'язки... Так от, мені б хотілося... Як що можете...
Він нервово повів головою й непокійно, не дивлячись всеж-таки нікому в обличчя, подивився по кімнаті. Потім підняв руку і витер чоло. В кімнаті було досить свіжо. Мирон все з тою ж, не то лінивою, не то насмішкуватою посмішкою дивився на його, підтягаючи одного вуса вгору. Але очі його, як і завжди, здавалось схоплювали кожен рух, кожен звук навіть, вбірали їх в себе, тут же розрізали й роздивлялися. Жваві, тверді ясні, вони якось дивно гармонювали з лінивою, недбалою усмішкою та повільними рухами Мирона.
— З анархи-истами! — потяг він другого вуса догори та скосив очи на його. — Можу. Вам яких: передільців, безначальців, комуни-и-стів, індівідуалистів?
Тарас спинив на йому свій погляд і знову забігав очима.
— Бачите... — він напружено почав мняти в руках свого кашкета, очевидно почуваючи все більшу ніяковість, — мені б хотілося з тими, які одкидають... духовне, себ-то... душу... Себ-то, розумієте, які матеріалисти...
Віра нахилилася до Дари й щось прошопотіла їй посміхнувшись. Дара нічого не відповіла. Строго та уважно дивилась на Тараса своїми чистими темно-карими очима.
— Вони, усі великі матеріалисти, — сказав Мирон. Тарас скинувся.
— Ну, ні!... О, ні! Я знаю. У нас у тюрмі були такі, що, власне одкидали все це таке матеріальне. Цілком одкидали... Одна душа...
Він раптом злісно посміхнувся, насмішкувато та швидко глянувши у бік Віри.
Від Мирона не сховався цей погляд.
— До-обре .... Можу. А вам це швидко треба?
— Так, я б хотів яко мога швидче. Я вже з першого дня, як з тюрми вийшов, шукаю. І цілий тиждень, якось... Мені б хотілось розвязати одне питання... Мені казали, що у вас ріжні знайомства...
— Та-ак, тро-о-хи є... Я сам в цьому місті місяців зо два, але... деякі звязки з анархистами знайдутся. . .
— Ще б пак! — раптом голосно сказала Віра. — Якщо вам, Тарасе, потрібні будуть звязки з злодіями, шулерами, простітутками, то сміло звертайтеся... — і раптом, густо почервонівши, не скінчила і змовкла.
Дара різко повернулася до неї, але побачивши замішання, встала, підійшла до вікна й затарабанила пальцями по шклі.
Навіть Тарас, який спочатку нічого не зрозумів, одразу якось зніяковів і теж для чогось устав.
Читать дальше