Андрій Цаплієнко - Книга змін

— Він немов зубами хотів зловити ці міни наших ворогів! Він захищав селище разом з нами, як міг. Адже кажуть: не можеш стріляти — то гризи ворога зубами. Правильно, друзі? — виголосив промову над могилою героїчного пса його друг, боєць у чорній шапочці на голові. І п’ятеро автоматників піднесли свою зброю, щоб зробити залп. Потрійний. Саме так військові прощаються з військовим.

Будинок, у якому під обстрілом ховалися добровольці, довелося покинути. Від влучення снарядів його дах розвалився, і солдати вирішили знайти зручніше місце для ночівлі. Чоловік у чорній фесці іноді навідувався сюди, щоб забрати всілякі побутові дрібниці, вцілілі після обстрілів. Миски, похідні газові пальники, консерви.

В один із таких візитів він почув, що, крім нього, у руїнах є ще хтось. До нього долинали писк і тихе гарчання. Він пішов на цей звук, про всяк випадок пересмикнувши затвор автомата. Але, зайшовши в центральну кімнату, над якою через дірку в стелі проглядало дощове похмуре небо, тут же відставив зброю і засміявся. Скоріше здивовано, ніж радісно.

На смугастому матраці лежала чорна вівчарка й уважно дивилася на нього, нашорошивши смішні вуха-локатори. А поруч, біля її теплого живота, повискуючи в боротьбі за мамине молоко, повзали й штовхалися семеро круглобоких цуценят.

Варан і Есквайр сиділи на даху напівзруйнованого будинку і дивилися на укріпрайон супротивника крізь вічко тепловізора, передаючи один одному дорогоцінний прилад. Уже кілька днів з того боку не стріляли, і бійці з подивом вслухалися в тишу, очікуючи на підступ. Але водночас тиша розслабляла й спокушала можливістю поговорити на невійськові теми. Як кажуть, почесати язики. Варан відірвався від вічка:

— А знаєш, Есквайре, я з подивом виявив, що український прапор спочатку виглядав трохи інакше. Є навіть фото початку минулого століття, де жовтий угорі, а синій унизу. Дехто каже, що саме тому в нас зараз багато негараздів. Це ж містика символів! Варто перевернути прапор, і ми зразу здобудемо успіх. І все стане на свої місця!

Есквайр, спершись долонею на станок автоматичного гранатомета, подумав кілька секунд, перш ніж відповісти:

— Може, так і є. Але тисячі хлопців проливали кров саме за цей прапор. За ці неправильно розташовані прямокутники. За золотий унизу і синій зверху. За поля і за небеса. І навіть якщо ти маєш рацію, друже, навіть якщо колись усе було по-твоєму, то зараз усе інакше. Вони вже освятили цей прапор своїм життям. І смертю. Все змінюється, друже Варане, все постійно змінюється.

Вечір навалювався повільно й неминуче. Він дихав тривогою, але її відганяв дзвінкий гавкіт цуценят удалині, степовий вітер підхоплював його і відносив геть від цього місця. Туди, де не дають заснути хіба що солов'їні рулади і тріскіт цикад під вогняними трасерами зорь, що зриваються і здійснюють будь-які бажання.