Андрій Цаплієнко - Книга змін

Усе було передбачувано. Після артобстрілу повільно й похмуро, як праски по дошках, поповзли на Рідкодуб російські танки. За танками невпевнено бігла піхота. Танків було небагато, усього три. Але вони скреготали й гарчали так, що хотілося заховатися, забитися в щілину, як справжнім тарганам.

У нормальної людини інстинкт працює правильно. Якщо десь гучно стріляють, то нормальна людина розвертається спиною до джерела звуку — і бігти, далі від стрільби! Але в таргана першої роти щось не те з інстинктами. Він біжить не від джерела звуку, а прямісінько в те місце, де стріляють. При цьому вага та кількість різних предметів, навішаних на таргана, здавалося б, узагалі виключають рух у режимі бігу. Та він усе ж біжить, перебираючи всіма кінцівками. Туди, де в нього цілитимуть ворожі істоти. А на тарганові Ромці, крім боєприпасів, автомата й бронежилета, теліпалася ще й сумка з камерою та планшетом.

Як же став у пригоді йому цей планшет! До переднього краю тарганячої оборони зловісно підповзав танк-праска. Насувався, як невідворотна доля. Зелений звір у брудному грудді повертав баштами й гусеницями так, ніби обіцяв розчавити будь-кого, хто трапиться йому на шляху.

— Ну, Ромко, дивись осюди! — покликав його старший обслуги. — Зараз ми його вальнемо дуплетом.

У бік монстра спрямували дві труби на станинах.

— Хлопці, у нас є два постріли й одна спроба! — крикнув старший, указавши на танк. — Якщо ми промажемо, то він ні! Б’ємо під башту. Як зрозуміли?

— Зрозуміли, — спокійно відповіли гранатометники.

— Постріл!!! — пронеслася над степом команда.

Гримнуло так, що в Ромки заклало вуха. Коли поряд стріляє могутній гранатомет СПГ, за правилами треба бути в навушниках. Але хто їх додержується, тих правил? І де взяти ці навушники, якщо навіть важезні станкові кулемети приходили на фронт без станків?

Спочатку вистрілив один гранатомет. Ромка встиг лише увімкнути планшет, коли гримнула друга гармата. Боєць знав, що буде далі, і висунувся з планшетом з окопу. Те, що відбувалося, він бачив на екрані, і від цього воно здавалося не зовсім реальним.

— Куди лізеш? — крикнув старший гранатометник. — Зараз вони відповідь дадуть.

— Нічого, встигну, — відповів Ромка, а сам, забувши про обережність, знімав, стоячи на весь зріст.

Вони влучили в танк. Просто під зріз башти. Активний захист не допоміг. Багатотонний купол зірвало вибухом і підкинуло вгору. Там, де щойно була башта, піднялися вертикальні струмені полум’я. «Здетонував боєкомплект», — відзначив Роман, продовжуючи знімати. Планшет зафіксував, як башта перекинулася в польоті і впала на мерзлу ріллю люками вниз. «Є, — сказав старший гранатометник. — Така в них, танкістів, доля. Сидять на снарядах, як у залізному саркофазі, і чекають, коли влучить». Ромка вимкнув камеру. Його зйомки стануть ще одним доказом того, що їхня рота знищує танки, і тепер вони мають одержати обіцяну премію за спалену ворожу броню. Але загиблих сепаратистів йому знімати не хотілося. Обдурені люди, яких сюди послали, як на забій. Нерозумні, з промитими мізками, але ж вони чиїсь чоловіки, брати, і якась жінка литиме сльози над листом, що принесе чорну звістку.

— Викинь це з голови, — сказав ротний, коли Ромка поділився з ним своїми рефлексіями. — У танках не місцеві сепари. В екіпажах майже точно росіяни, громадяни Ерефії, заробляють на нашій смерті гроші.

— Звідки в них до нас така ненависть? — укотре запитав себе Роман.

— Немає в них ненависті, — відповів командир. — Є в них тільки любов до грошей. А стріляти по нас або чавити танками — їм байдуже.

Думка, висловлена ротним, трохи вгамувала марні роздуми. Тим паче, що треба було відбиватись і думати, як вижити на передовій.

«Тут або ми їх, або вони нас», — сказав собі Роман.

Того дня були ще три атаки. І всі їх таргани змогли відбити. Майже без втрат, якщо не рахувати двох поранених, яких вдалося перекинути в тил через вузький перешийок своєї землі, що сполучав Рідкодуб із тилом. «Медичка», яка вивозила поранених, не повернулася. По рації повідомили, що вії «швидкій» порвано осколками задні колеса та пробито радіатор.

Настав перепочинок. Ночував Ромка в підвалі поруч із Цим Хлопцем. Бійці набилися в підвал, щоб перекусити і впасти в міцні, але короткі обійми сну. Навколо відмовника, як навколо прокаженого, утворився порожній простір. Санітарна зона, яку ніхто з тих, хто повернувся з «передка», не хотів зменшувати. Але Ромці було цікаво, що думає цей чоловік, і він підтягнув спальний мішок ближче до Цього Хлопця.