Мері Геґар - Стріляй, як дівчисько

— Вітаю, — просто відповіла я.

Я не хотіла називати його «сер». І не думала, що він може якось зашкодити мені тепер. У Гвардії ми не так серйозно ставилися до рангів. Тут для нас більше важила компетенція і взаємодовіра. Очевидно, полковник Джонсон тільки недавно став командиром групи технічного обслуговування в Кандагарі. Я була неймовірно щаслива, що ми перебували на ротації і от-от мали вирушити назад у Бастіон, щонайдалі від таких людей, як Джонсон.

— Вітаю? Оце й усе, що ти мені скажеш? — Він розвернувся до оточення. — Лейтенант Дженнінґз завжди хотіла стати пілотом, але ж ви знаєте, як непросто здобути це місце, коли служиш у регулярних військах. Я завжди знав, що вона впорається, проте мав поводитися твердо, щоб загартувати її. — Він знову глянув на мене з моторошною посмішкою, якої я раніше не бачила. — Усім цим вона зобов’язана мені.

— Ага. Рада вас бачити. Але треба бігти… Виклик…

Я пройшла повз нього зі спорядженням у руках, прямуючи в бік ТОЦу. Відтоді я жодного разу не стикалася з ним, але певна: він досі думає, ніби я багато чим завдячую йому. І має рацію. Саме полковник Джонсон підбив мене потрапити на підготовку пілотів і довести самій собі, що він помилявся, скептично оцінюючи мої можливості.

У моєму житті траплялися трагедії й тріумфи. Я знала і любов, і втрати, і силу, і слабкість. Від тієї маленької наляканої дівчинки, що сиділа на каміні й нажахано дивилася, як б’ють її сестру, я пройшла великий шлях. Усе, що я пережила, таки навчило мене чогось і згодом дійде до кульмінації — до найбільшого життєвого випробування. Я перевірю свій максимум. Усі мої знайомі пілоти губитимуться у здогадках, як вони діяли б у такій ситуації. Правду кажучи, я вважаю, що можу назвати себе щасливицею. Але тоді я ще цього не відала.

У липні 2009 року, приблизно на середині мого п’ятимісячного розгортання, дорогою на ранковий інструктаж я почула знайомий голос. Цей соковитий карибський акцент я впізнала б де завгодно. Зайшовши за ріг будинку, я побачила широкі плечі й усмішку Тіджі Джонса (Ті-Джея) — мого друзяки з Каліфорнії. Наш командир, підполковник Ріс Гант, почав виголошувати промову й вітати наших новоприбулих товаришів. Ті-Джей зі своєю знаковою самовдоволеною усмішкою баламута стояв поруч з полковником Гантом. По другий бік від полковника стояв незнайомий мені чоловік, лише сантиметрів на п’ять від мене вищий і трохи старший. Довкола нього відчувалася атмосфера безтурботності, що ніби врівноважувала весь неспокій у кімнаті.

На половині кожного розгортання частина людей завжди їде додому, а на зміну їм приїжджають інші, яких спершу не забрали. Я вже попрощалася зі стрільцем і командиром повітряного судна, тож мені кортіло побачити свою нову команду. Звісно ж, я сподівалася залишитися зі Стівом, але могло статися й інакше. Керівництво міняло команди з помаху руки. Щодо мене, то я не хотіла літати ні з ким, крім Стіва. Разом ми все робили вдвічі швидше. Попрацювавши в Каліфорнії на наркомісіях, ми фактично навчилися читати думки одне одного.

Полковник Гант глянув на мене.

— Ем-Джей і Стіве, Тіджі — ваш новий стрілець.

ТАК! Це буде просто чудово. Ті-Джей — першокласний стрілець. А хто ж сидітиме в кріслі поруч зі мною?

— Прошу всіх привітати нового майора нашої ескадрильї Джорджа Дону. Він уперше в Афганістані й приїхав до нас із регулярних військ. Ем-Джей, піклуйся про нього гарненько.

Я зміряла оком нового командира й кивнула йому. Він не надто тривожився, як на новоприбулого в Афганістан. Джордж усміхнувся, і довкола його очей проступили зморшки, що з’являються від постійного перебування на сонці. Він стояв прямо, наче аршин проковтнув, волосся було підстрижене, як і в усіх інших, — виголені скроні й потилиця, короткий чуб на маківці. Проте він видавався таким собі хлопцем-гавайцем, серфером. Джордж Дона. Ми чули про нього. Ніхто з нас із ним не літав, але репутацію в регулярних військах він мав славетну. Тільки-но Джорджеві випадала нагода зняти з себе костюм пілота, він одразу перевдягався у свою природну уніформу — капці й пляжні шорти. Я подумала, що він і Ті-Джей добре почуватимуться в нашій кандагарській «команді вишки».

Коли інструктаж закінчився, усі скупчилися довкола новоприбулих.

— Тіджі! — гукнула я.

Він схопив мене за руку й підтяг до себе, щоб стукнутися плечима. Правда, я стукнулася в його плече лобом.

— Вітаємо на борту, Джордже. Ти літатимеш із хлопцями надзвичайно високого рівня, — промовив Дуґ, не виймаючи з рота незапаленої сигари.