Мері Геґар - Стріляй, як дівчисько

— Реде, можна тебе на хвильку? Я знаю, що ви спите одне в одного на голові. Як ти знаєш, у нас є місце, ну і… Мої хлопці проголосували й хотіли б запросити твоїх хлопців ночувати з нами.

Ред не знав, що на це відповісти. Він розумів: то було емоційно складне рішення. Фактично вони визнавали, що їхні товариші не повернуться. Ред не міг повірити, що британці зазнали аж таких утрат.

— Дуже дякую. Це для нас честь, — похмуро відказав Ред.

Сержант-майор із серйозним виглядом кивнув і повернувся до роботи. Наша готовність летіти куди завгодно, тільки б забрати потерпілих, створила «Педро» добру репутацію — наземні сили, що їх ми підтримували, поважали й цінували нас. Таке ставлення для рятувальної ескадрильї — найліпший комплімент.

Ми здружилися і з данцями. У Данії про одну з місій Мета Венте з позивним «Педро» навіть зняли документальний фільм під назвою «Броненосець». Данські спецпризначенці, яким ми допомагали, чудово працювали місяців десять, аж до літа 2009 року. У червні того року вони опинилися в одній наджорстокій перестрілці й зазнали значних утрат. Увесь підрозділ дуже засмутився, бо солдати бачили, які травми дістали їхні друзі. Проте невдовзі все змінилося на краще.

Мет і Дуґ разом зі своїм вертольотом-побратимом, де був екіпаж з японської Кадени, під шквальним вогнем прилетіли до них і забрали поранених. Данці зрозуміли, що вони не самотні, і це додало їм такої сили, що геть змінило хід сутички з повстанцями, яких удалося перемогти. Коли данці відступали, їхній командир ухопив радіо наземного диспетчера й сказав у мікрофон: «Педро, ви сьогодні надихнули моїх вікінгів і додали їм хоробрості. Дякую».

Це були чи не найкрутіші слова з усіх, що ми чули.

Через кілька днів один з хлопців, який брав участь у цьому бою, надіслав нам вірш про ті події. У перекладі він звучить так:

Нас це так зворушило, що неофіційним гаслом ескадрильї стало «Fortis Incito», що в перекладі з латинської означає «Надихай на хоробрість». Відтоді ми були готові літати на всі місії так, щоб «надихати на хоробрість» піхотинців.

Після кількох тижнів у Бастіоні наш екіпаж мав повернутися назад у Кандагар і зробити невеличку перерву. Ми й далі літатимемо на місії медичної евакуації. І в нас так само стрілятимуть, але це буде два-три польоти за зміну проти чотирьох-п’яти в Бастіоні. До того ж у Кандагарі ворог менш організований. Я чекала цієї перерви, хоч і скучала за Бастіоном. Мені повсякчас хотілося бути у вирі подій і відчувати в собі адреналін. Щоразу, коли нам доводилося летіти звідти, мені здавалося, ніби ми кидаємо напризволяще чудових людей, яких щодня підтримували. Але час настав. Треба було вантажитись у вертольоти й рушати назад у Кандагар.

Ми облаштувалися в Кандагарі й уже назавтра сиділи, чекаючи на сигнал тривоги. На перезмінці я пішла до вертольота, щоб, як звичайно, ввімкнути двигуни й перевірити радіо. Якесь шосте чуття, що завжди чудово вловлювало всіляке лайно, змусило мене глянути через праве плече вгору. Я побачила, що до мене прямує якийсь високопосадовець, але не могла зрозуміти, хто саме. Обличчя ніби було знайоме, але нормально розгледіти його крізь натовп підлабузників мені не вдалось. Я взялася до своїх справ — запустила навігаційну систему, поклацала радіо. Через кілька хвилин я побачила, що генерал і його оточення йдуть до мене. Клас. Я вимкнула все й почала вилазити з вертольота.

— Лейтенанте Дженнінґз.

Цей знайомий гаркавий голос я впізнала б будь-де. Уже багато років я була капітаном, і тільки одна людина могла називати мене лейтенантом. Чоловік вивищувався над усіма, наче вежа. Можу заприсягтися, що майже помітила, як він зневажливо дивиться на мене. То був майор Джонсон — мій перший командир з Японії, який змусив мене стояти в кабінеті й козиряти, відмовившись натомість одкозиряти у відповідь.

Тепер він уже був полковником. До цього престижного рангу доходив далеко не кожен офіцер, але я не здивувалася, що він — один з небагатьох. Він завжди мав схильність приписувати собі все добре, що зробили інші, і наступати на горло тим, хто стояв на його шляху. Я трохи здивувалася, що проти нього досі не порушили справи за дискримінацію, однак, гадаю, йому просто не довелося працювати з величезною кількістю жінок.