Мері Геґар - Стріляй, як дівчисько

Щойно я почала заходити на друге коло, Майк вирвав у мене штурвал. Він різко смикнув вертоліт уліво, і ми проскочили просто за чільним вертольотом, ледь не зачепивши заправною штангою його нижнього гвинта. Побачивши це, я раптом подумала: ми зараз розіб’ємося. Через скажений зиґзаґ ми добряче зменшили швидкість і не мали більше йти на друге коло, однак навряд чи воно було того варте. Весь екіпаж зойкнув, мабуть, приготувавшись померти.

Я почала дихати тільки тоді, коли з’ясувалося, що ми все-таки зможемо приземлитися безпечно. Радіо незвично мовчало. Ніхто не сказав ані слова. Як другий пілот, я була відповідальна за вимкнення двигунів і систем вертольота.

Але, замість переглянути пункти контрольного списку, я просто відстібнулася й вистрибнула з вертольота так швидко, як тільки могла. Майк зрозумів натяк і сам переглянув контрольний список. Я ж просто пішла геть із шоломом у руці.

Мені пощастило: на аеродромі був іще один екіпаж, який чекав на інший вертоліт і бачив усе. Слава Богу. А то ніхто б не повірив мені, якби я розповіла, що сталося. Це видавалося б нісенітницею.

— Що то була за чортівня? У вас усе гаразд? — спитав командир і офіцер, який відповідав за безпеку польотів ескадрильї, зупинивши мене на аеродромі.

Моє обличчя було бліде. Я просто похитала головою й пішла геть. Командир рушив за мною, тож я мала описати пригоду якнайдокладніше. Я сказала йому, що більше ніколи не сяду в літальний апарат із цим ковбоєм, бо не хочу померти.

Командир зрозумів усе, вибачився, що мені довелося таке пережити, і миттю прикріпив до нового екіпажу. Здавалося, він відчував себе відповідальним за те, що не може контролювати Майка, який, схоже, був ніби золотим хлопчиком, ставлеником котрогось високопосадовця з ланки командування. Я дізналася, що такі випадки у військовій справі непоодинокі. Ультрамаскулінних чоловіків, що літають так само, як і живуть, — надто різко, швидко, бездумно, — раз по раз зображають ідеальними бійцями. Натомість вони часто підводять усю місію, бо їхні команди не можуть знати, як у критичній ситуації поведуться такі товариші.

Через кілька років я зі страшенним сумом дізналася, що літак в Афганістані, який пілотував Майк, потрапив під ворожий обстріл і розбився. Він загинув разом з більшістю екіпажу; двоє врятованих сильно постраждали.

Це сталося 2007 року, приблизно наприкінці мого розгортання. Я йшла від вертольота в ТОЦ: моя зміна закінчилась, і я несла в руках своє спорядження, коли почула знайомий голос. Що за трясця, не може бути! Я зупинилася й озирнулась.

— ЗЕРКУ!?

Я не могла повірити, і він, судячи з виразу його обличчя, теж. Повітряні сили — маленький світ, а світ рятувальників іще менший, тож перетинатися в ньому зі знайомими не дивина. Але тут, посеред розпеченої афганської пустелі!.. Здавалося, ніби це доля знов і знов зводить нас разом. Я була неймовірно щаслива його бачити.

— Твою дивізію! Як справи, Ем-Джей?

Я кинула спорядження й швидко обійняла Кінана. Я знала, що разом ми пробудемо недовго, бо літаємо на різні місії. Чимало часу я проведу в ТК, однак зустріти його справді було приємно. Я непохитно трималася свого правила не залицятися до хлопців, з якими літаю, і, хоч інколи шкодувала (особливо поруч із Зерком), це йшло мені на користь. Задля Зерка я теж не порушу свого правила, дарма що спокуса велика. Час від часу я бачитимуся з ним, але завжди мимохідь, під час радіоефірів чи інструктажів.

Крім того, я мала краще пізнати новий екіпаж, до якого мене прикріпили. Мені вже полегшало: здавалося, що в цьому складі я почуватимуся набагато краще. Я з радістю довідалася, що мій новий командир повітряного судна — один з найдосвідченіших пілотів. Він служив заступником командира, і я відчувала: літати з ним буде набагато безпечніше. Досить скоро він дасть мені один з найкращих уроків за всю мою кар’єру. На його нещастя, своїм же коштом.

Одного дня, через кілька місяців після початку мого першого розгортання, ми вилітали на місію — як завжди зі звичним відчуттям терміновості, але з суворим дотриманням протоколу. Мій КПС сидів за штурвалом і виводив нас на злітну смугу, коли ТОЦ повідомив оновлені координати місця призначення. Я помітила, що на злітній смузі припарковано пожежний автомобіль, однак це не можна було назвати рідкісним випадком. Указавши йому на це й почувши ствердну відповідь, я перевела погляд на навігаційну систему, щоб оновити координати. Коли двоє пілотів працюють у парі, вони зазвичай керують вертольотом і системами по черзі. Якщо руки одного з пілотів на ручках керування, він піднімає голову і стежить за тим, що відбувається довкола літального апарата. Другий час від часу опускає голову, щоб приділити увагу навігації, скоригувати радіопараметри й перевірити системи вертольота.