Энтони Дорр - Все те незриме світло

– Отже, на Сході? – питає Альберт.

– Я вчився з ним у школі, а тоді служив. Ми бували в Росії. Також у Польщі, Україні, Австрії. А тоді у Франції, – відповідає Фолькгаймер.

Макс хрустить нарізаним яблуком.

– Який у вас зріст? – цікавиться він.

– Максе, – зупиняє Юта.

Фолькгаймер усміхається.

– Він був дуже розумний, так? – питає Альберт. – Ютин брат.

– Дуже, – підтверджує Фолькгаймер.

Альберт пропонує добавку, сіль, знову пропонує херес. Альберт молодший за Юту, тож під час війни він бігав посильним між двома протибомбовими сховищами в Гамбурзі. У 1945 йому було дев’ять – ще дитина.

– Востаннє я його бачив, – продовжує Фолькгаймер, – у місті на північному узбережжі Франції, що називається Сен-Мало.

Із глибини Ютиних спогадів виринає речення: « Сьогодні мені хочеться написати тобі про море».

– Ми пробули там місяць. Можливо, він навіть закохався.

Юта випрямляється на стільці. Ці слова не можуть бути про Вернера. Місто на північному узбережжі Франції? Закохався? На цій кухні не зціляться її рани. Не кожне горе можна втишити.

Фолькгаймер підводиться з-за столу.

– Я не хотів вас засмутити.

Через його зріст вони почуваються карликами.

– Усе гаразд, – заспокоює Альберт. – Максе, будь ласка, відведи нашого гостя у дворик. Я дістану пиріг.

Макс відчиняє для Фолькгаймера скляні двері, й той, нахилившись, виходить. Юта складає тарілки в раковину. Раптом її накриває втома. Вона хоче, щоб цей велетень нарешті пішов і забрав із собою той наплічник. Вона хоче, щоб хвиля буденності знову накрила її життя. Альберт торкається її ліктя.

– Усе гаразд?

Юта і не киває, і не хитає головою, а повільно проводить рукою по бровах.

– Я люблю тебе, Юто.

Виглянувши у вікно, вона бачить, що Фолькгаймер сидить на бетонній підлозі поряд із Максом. Макс кладе два аркуші паперу. Хоч вона їх і не чує, їй зрозуміло, що здоровань показує Максові, як складати літак. Макс уважно спостерігає, перевертаючи аркуша водночас із Фолькгаймером, складаючи його так само, слинячи палець і проводячи ним уздовж складки.

Незабаром вони обидва мають по ширококрилому літаку з довгим роздвоєним хвостом. Фолькгаймерів упевнено долітає до краю подвір’я й ударяється носом у паркан. Макс аплодує.

Хлопчик стоїть на колінах у дворику, розглядаючи свого літака, перевіряючи кут нахилу крил. Фолькгаймер терпляче киває поряд із ним.

– Я теж тебе люблю, – відповідає Юта.

Фолькгаймер пішов. Полотняний наплічник чекає на столі в коридорі. Юті несила на нього дивитися.

Вона допомагає Максові вбрати піжаму й цілує його на добраніч. Чистить зуби, не дивлячись на себе в дзеркало, а тоді знову спускається й довго дивиться на вулицю крізь вікно у вхідних дверях. У підвалі Альберт запускає потяги у своєму старанно розфарбованому світі, тунелями, по електричному звідному мосту; вони гудять неголосно, але неослабно, й цей звук долинає крізь дерев’яні балкину підлогу будинку.

Юта приносить наплічник до письмового столу у своїй спальні, кладе його на підлогу й перевіряє ще одну контрольну роботу. Потім ще одну. Вона чує, як потяги зупиняються, а тоді знову починають монотонно гудіти.

Вона намагається перевірити третю роботу, але не може зосередитися; цифри пливуть сторінками й збираються внизу нерозбірливими купами. Вона бере наплічник на коліна.

У перші роки їхнього шлюбу, коли Альберт їздив у відрядження, Юта прокидалася до зорі й згадувала ті перші ночі після Вернерового від’їзду в Шульпфорту, й знову відчувала гострий біль від його відсутності.

Як на таку стару річ, блискавка на наплічнику розщеплюється легко. Усередині грубий конверт і пакунок у газеті. Розгорнувши його, вона знаходить будиночок, високий і вузький, не більший за її кулак.

У конверті записник, який вона йому надіслала сорок років тому. Його книжка питань. Нерівні, нахилені крихітні літери в рядках, що закінчуються трохи вище, ніж почалися. Креслення, малюнки, сторінки, списані переліками.

Щось схоже на блендер, під’єднаний до велосипеда.

Мотор для іграшкового літака.

Чому деякі риби мають вуса?

Чи справді в темряві всі коти сірі?

Коли блискавка б’є в море, чому не помирає вся риба?

Прочитавши три сторінки, вона закриває записника. Спогади переливаються через край і заливають підлогу. Вернерове ліжечко на горищі, стіна над ним заклеєна її малюнками уявних міст. Аптечка, радіо й дріт, протягнутий у вікно. У підвалі потяги їздять Альбертовою триповерховою моделлю залізниці, у сусідній кімнаті її син із кимось б’ється уві сні, його губи посмикуються, повіки тремтять, і Юта намагається примусити цифри на сторінках контрольних робіт повернутися на свої місця.