Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

— То що, знову заходити? — понуро запитав свого бомбардира по внутрішньому переговорному пристрою Макпростак.

— Доведеться, — озвався Йоссар’ян.

— То заходити?

— Заходь.

— Двом смертям не бути, а однієї не минути, — проспівав Макпростак.

І вони повернули на ціль, хоча машини інших ланок розважливо кружляли віддалік у чистому, пронизливої блакиті небі, так що всі зенітки із дивізії «Герман Герінг» зосередили свою нищівну лють на них самих.

Полковник Пескарт був людиною виняткової мужності, а тому без жодних вагань першим викликався посилати своїх людей на бомбардування будь-яких об’єктів. Не існувало в світі завдання, яке було б не під силу його полкові, як не було подачі, що її не відбив би Везунбі на пінг-понговім столі. Везунбі був добрячий пілот і неперевершений пінг-понгіст, із мушками в очах; він ніколи не втрачав жодного очка. Двадцять одна подача м’яча — це все, чого потребував Везунбі, щоб всуху розгромити будь-якого противника. Про його хвацькість на пінг-понговім столі ходили легенди, і не було такого поєдинку, якого б Везунбі не виграв, аж поки одного вечора Вессл, нализавшися «Кривавої Мері», розтрощив ракетку об його лоба за те, що Везунбі виграв підряд п’ять очок з усіх п’яти перших Весслових подач. А пошпуривши в Везунбі ракеткою, Вессл у ту ж мить скочив на стіл і з розгону заїхав обома п’ятками просто йому в пику.

І тут почалося пекло! Минула добра хвилина, перш ніж Везунбі вдалося скинути з себе Вессла, який наосліп лупив його руками й ногами. Він випростався, тримаючи Вессла перед себе за барки однією рукою й одвівши стиснуту в кулак другу, щоб вибити з нього дух, але тут підбіг Йоссар’ян і вирвав свого приятеля з-під Везунбійового носа. То був для Везунбі вечір несподіванок. Він не поступався Йоссар’янові ні зростом, ні силою, і дав тому могутнього стусана, від якого Вождь Зелений Вуж прийшов у веселий захват: обернувшись, він так двигонув полковника Мудаса в ніс, що генерал Бидл аж просяяв од вдячної радості. Генерал звелів полковникові Пескарту витурити негайно капелана геть із клубу і тут же наказав Вождеві Зеленому Вужу перебратись до намету Дока Дайліка й залишатися там під постійним медичним наглядом для підтримання відповідної форми — коли генералові Бидлу знову закортить глянути, як дістає в ніс полковник Мудас. Час од часу генерал Бидл спеціально приїздив із штабу авіабригади в супроводі полковника Мудаса та персональної медсестри тільки для того, щоб на власні очі побачити, як Вождь Зелений Вуж лупить його зятя в ніс.

Вождь Зелений Вуж волів би краще залишатися в трейлері, де мешкав доти вдвох із капітаном Флюмом, тихим, заляканим офіцером служби пропаганди, який майже цілими вечорами проявляв фотоплівки з кадрами, що мали ілюструвати його інформації. Капітан Флюм щовечора намагався якнайдовше просидіти в темряві своєї лабораторії, а потім лягав на койку, повісивши собі на шию кролячу лапку, схрестивши пальці, і будь-що намагався не заснути. Він жив у смертельнім страху перед Вождем Зеленим Вужем. Усі двадцять чотири години на добу капітана Флюма переслідувала невідчепна осторога, що однієї чудової ночі, коли він міцно спатиме, Вождь Зелений Вуж навшпиньках підкрадеться до його ліжка і розпанахає йому горлянку від вуха до вуха. Цю невід — чепну ідею подав йому сам Вождь Зелений Вуж, який справді однієї чудової ночі, коли капітан Флюм уже засинав, підкрався був до нього і зловісно просичав йому на вухо, що однієї чудової ночі, коли він, капітан Флюм, міцно спатиме, Вождь Зелений Вуж розпанахає йому горлянку від вуха до вуха. Капітан Флюм, весь облитий холодним потом, втупився широко розкритими очима в п’яні баньки Вождя Зеленого Вужа, що блимали прямо над ним, мов два світляки.

— За що? — спромігся нарешті видавити із себе капітан Флюм.

— А от за те саме! — одказав йому Вождь Зелений Вуж.

Відтоді капітан Флюм примушував себе якомога довше не засинати, чому величезною мірою сприяли кошмари, які мучили Голодного Джо. Напружено прислухаючись ніч у ніч до божевільних завивань Голодного Джо, капітан Флюм уже давно зненавидів його й потайки молився, щоб однієї чудової ночі Вождь Зелений Вуж підкрався навшпиньках до його ліжка і розпанахав йому горлянку від вуха до вуха. Насправді ж капітан Флюм щоночі давав неабиякого хропака і лише снив, що він не спить. Ці капітанові сни про те, що він цілу ніч не спить, були такі переконливі, що капітан прокидався щоранку геть знесилений і тут же засинав ізнову.