Костянтин Симонов - Останнє літо

Здесь есть возможность читать онлайн «Костянтин Симонов - Останнє літо» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1976, Издательство: Дніпро, Жанр: prose_military, Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Останнє літо: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Останнє літо»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Роман «Останнє літо» завершує трилогію «Живі і мертві», в ньому письменник веде своїх героїв запиленими дорогами «останнього літа» Великої Вітчизняної війни.

Останнє літо — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Останнє літо», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Будь-який душевний зв’язок з батьківським домом Серпілін утратив ще до першої світової війни, коли виїхав з Туми в Рязань, до фельдшерської школи. Після смерті матері дитинство було затінене чимось печальним і чорним, і Серпілін згадував його так, ніби дивився на затемнення сонця крізь закопчене скло. Від дитинства лишилася тільки пам’ять про матір, як про довічне добре начало, та гостре відчуття будь-якої несправедливості, а вся його вдача склалась потім, на німецькій і громадянській війнах. У батьківському домі Серпілін об’явився лише через багато літ, двадцять третього року, їдучи з Царицина — де він здав полк — до Москви, на курси вдосконалення комскладу. Стояла зима, і він заїхав додому у всій красі тодішньої форми; в будьонівці-богатирці, в шинелі з червоними «ластовицями», з нашивкою комполка на лівому рукаві — зірка й чотири кубарі.

Батько жив тоді добре. Знав і своє фельдшерське діло, і всю ту користь, яку воно могло дати вмілій людині у сільській місцевості. Мав хату, і господарство при хаті, і садок, і город, і пасіку. Старшу з дочок віддали за кооператора. Жили ситно й хотіли жити ще ситніше. І, судячи з розмов батька та мачухи, ні про що інше й не думали.

Здивувалися, коли почули від Серпіліна, як мало грошей він одержує, хоч і носить такі нашивки, батько навіть спитав, чи не думає він демобілізуватися й піти знов у фельдшери. І коли Серпілін відповів, що ні, не має такого наміру, він не схвалив: «Тобі видніше…»

Дізнавшись, що син одружився з удовою товариша, та ще й узяв її з дитиною, теж не схвалив: «Молодий іще, міг оженитися й без дитини».

Після багатьох літ розлуки прожили поруч три дні, не зрозумівши й не позаздривши один одному.

Потім побачились іще через тринадцять років, у тридцять шостому. Тоді Серпілін прибув не сам, а на виклик мачухи. Вона писала про батька, що той занедужав «і добре б вам, Федю, до нього приїхати». Написала на «ви».

А згадала про нього чи не тому, що в газетах надрукували списки комскладу, який дістав військові звання. Він тоді вже служив у Москві, викладав у академії, і йому присвоїли звання комбрига.

Він узяв відпустку й поїхав. Сам. Валентини Єгорівни, дружини, з собою не взяв. Вважав, що ця поїздка не принесе їй радості.

Батько справді занедужав, але богові душу віддавати не збирався і, коли Серпілін приїхав, уже походжав у валянках по хаті, збирався йти на роботу. Хоч йому вже тоді було під сімдесят, про пенсію ще не думав.

Видно, батько піддався умовлянням мачухи: закинути вудку на майбутнє — чи не стане син допомагати? Літа вже дозволяли заговорити про це. Усі три дочки повиходили заміж і жили тепер окремо. Дві тут жили, у Тумі, одна за кооператором, друга за директором школи, а третя за якимось залізничником, у від’їзді. З натяків мачухи Серпілін зрозумів: дочки допомагати не збираються.

Може, тому, що знають достаток батьків, а може, не так виховані.

Серпілін, недовго думаючи, пообіцяв щомісяця висилати невеличку суму з зарплати. «Не поспішай, з дружиною порадься», — зауважив на це батько.

І знов не зрозуміли один одного. Батько, знаючи свою Пелагею Степанівну, не розумів, як можна таке зробити, не порадившись. А Серпілін, знаючи свою дружину, вважав, що тут нема про що запитувати.

Після того як він почав переказувати гроші, з Туми раз по раз надходили листи від батька, які підтверджували, що перекази одержано, і повідомляли про домашні новини. Ці листи не наблизили його до рідних, та й листування тривало недовго…

Потім, у сорок третьому році, в своєму першому листі, після шестилітньої перерви, батько пояснив Серпіліну, що не писав тоді Валентині Єгорівні, щоб не ятрити її горя: словами не зарадиш.

Словами, справді, не зарадиш, але міг би зробити й по-іншому — покликати її: приїжджай, мовляв, поживи в нас. Та коли б навіть батькові й спало це на думку, Пелагея Степанівна все одно не дозволила б.

Батько написав Серпіліну в сорок третьому році, в березні, після того як прочитав у газеті про нагородження генералів орденами Кутузова за Сталінград.

Адресований у Наркомат оборони, батьків лист зигзагом, через Москву, дійшов до Серпіліна лише в травні, вже на Центральний фронт. У листі були вітання дружині й синові. Серпілін відповів, що їх обох уже нема на світі, і дав розпорядження начфіну армії переказувати на батькову адресу частину своїх польових грошей.

Тоді в нього не було бажання побачитися з батьком.

Воно виникло недавно, коли вже тут, в Архангельському, одержав пересланий з фронту батьків лист, з якого дізнався, що прийшла похоронна на другого зятя. Згадав, як сам недавно ледве не потрапив на той світ, згадав, що батькові вже сімдесят восьмий, виклопотав йому перепустку для поїздки в Москву і послав по нього Євстигнєєва на вілісі.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Останнє літо»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Останнє літо» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Костянтин Матвієнко - Відлуння у брамі
Костянтин Матвієнко
Константин Симонов - Симонов и война
Константин Симонов
Костянтин Когтянц - Монети для патріарха
Костянтин Когтянц
Костянтин Ціолковський - На Місяці
Костянтин Ціолковський
Костянтин Когтянц - Покохати відьму
Костянтин Когтянц
Костянтин Москалець - Нічні пастухи буття
Костянтин Москалець
Костянтин Москалець - Келія чайної троянди. 1989-1999
Костянтин Москалець
Отзывы о книге «Останнє літо»

Обсуждение, отзывы о книге «Останнє літо» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x