Костянтин Симонов - Останнє літо

— Лейтенанте, подивись, живий я чи мертвий!

— Живий, товаришу підполковник.

У коня пряме влучення, і все це — на Ільїна.

Довелося переодягтись у солдатське обмундирування, поки прали. Проте жодної подряпини не дістав, хоч подумав сам собі: «Краще б уже подряпину», — боявся здатися смішним.

Втрати в полку і вбитими, й пораненими, рахуючи все разом, сорок-п’ятдесят чоловік на добу. Та коли день у день п’ятнадцять діб підряд — це вже відчутно. А наступати треба! Отож іще один клопіт: вигрібати людей з тилів у роти. Попереду без тих, хто здатний зброю носити, не обійдешся. І це всім має бути зрозуміло. А кому не зрозуміло, доводилось пояснювати!

Навіть з похоронної команди кількох чоловік забрали. Заступник по госпчастині, майор Батюня, дідок сорока восьми років, заперечував: сам же Ільїн від нього вимагав, щоб жодного вбитого в полку без поховання, а тепер з похоронної команди людей забирає!

Та довелося засмутити Батюню, — цього начальника всіх убитих, як звав його Ільїн за те, що в нього під началом похоронна команда, — забрати все-таки кількох чоловік. Похоронна команда — величина непостійна. Тепер, хвалити бога, такий час, що можна й скоротити.

За ці дні все було, чого тільки не було! І командир штурмового авіаційного полку в одній ямці поруч з Ільїним сидів кілька днів підряд; куди Ільїн, туди й він, разом наводили штурмовики на цілі. І самохідки полку додавали й забирали, перекидали на допомогу іншим.

Зате артилерія весь час працювала невідступно. І додана, і та, що підтримувала.

Якось артилеристи доданого полку, якими весь час не міг нарадуватися, раптом похоронній команді дали роботу; коли батальйон німців оточували, через них по своїх ударили. Стояли потім перед Ільїним, похиливши голови, мов зів’яле листя: самим боляче, самі собі не раді.

А іншим разом боялися, що затримає глибока, з багнистими берегами річка. Розвідники спробували — з головою, а на дні — мул. Уже почали готуватись до переправи. А потім виявили схований у заростях партизанський міст, причалений до берега вздовж річки. Один кінець закріплений, а другий вільний. Вивели його на середину, а там сама течія повернула його — і готова переправа! Пощастило.

Було кілька зустрічей з партизанами. І молоко в полк привозили з хащів, куди худобу вигнали. І зі своєї партизанської пекарні печеним хлібом наділяли. Колись, у сорок третьому, на межі Брянщини вийшли в такий партизанський район, де німці партизанів од усіх баз відрізали, змусили кору на хліб товкти. Тоді самі з партизанами хлібом ділились, а тут навпаки. Навіть квашену капусту в партизанських землянках куштували. З душком — мінеральними добривами посолена, — солі в партизанів не вистачало, та частували цією капустою від душі.

Одного дня сподівалися по карті знайти село, навіть збиралися в ньому переночувати; Березінка називалося село, недалеко від Березіни. На карті було, а на місцевості не виявилось. Лише кілька погребів і один з них набитий скелетами розстріляних!

Проте бувало й таке: і населений пункт як нанесено на карту, так і є насправді, і, за донесенням сусіда, ще вчора ввечері взятий. А ти вранці до нього виходиш — він знов у німців.

Не обійшлося й без доган. Якось Туманян по телефону кричав:

— Якщо на двадцяту годину завдання не виконаєш, ти вже не Ільїн!

— А хто ж я? — огризнувся Ільїн, який вважав, що з ним повелися неправильно. Самі там, у дивізії, проволоводили з прийняттям рішення, а тепер не дають йому часу підготуватися…

— Не буду казати, хто ти, а коли відмовляєшся наступати, значить, ти вже не Ільїн! — кричав у телефон Туманян, який взагалі рідко кричав.

А іноді так швидко просувалися, що в дивізії і в корпусі, дивлячись на карту, очам не вірили. Перевіряли по телефону:

— Розгорни карту.

— Розгорнув.

— Де перебуваєш?

— Отут перебуваю.

— Не може бути!

З такою недовірою можна й примиритись!

Усього бувало за ці дні, не було тільки одного — хоч маленького відпочинку, в якому, незважаючи на свою молодість і звичку, Ільїн усе-таки відчував необхідність.

Учора ввечері, вперше за час операції, полку не поставили активного наступального завдання. Уточнили досягнуті рубежі й наказали використати ніч для опорядження та відпочинку. Що просто вирішили дати відпочинок, Ільїн не припускав. Пояснював іншим: німецький котел так звузили, що під час подальшого, тим більше нічного, наступу наші частини, зблизившись між собою, можуть завдати шкоди самим собі.