Василь Биков - Круглянський міст

Маслаков тихо вилаявся і вхопив каністру.

— Товкачу, гайда!

Стьопка встав, неприязно, майже з ворожістю зирнув на Данила. Хлопцю також було мало радості відправлятися тепер, як ще не стемніло, по голій дорозі добру версту на видноті, але він найбільше не хотів, щоб те помітили інші. Він був готовий. Особливо, якщо з Маслаковим — хай ці герої сидять ззаду і чекають.

На ходу він перехопив у Маслакова каністру, вони рішучим кроком видерлися з хвойних заростей на узлісся і опинилися на луговині.

Дощик уже сипав — дрібненький, але шпаркий; далечінь за річкою застелило туманом, у ньому потьмяніли і міст, і заплава, і весь той берег з Круглянами. Загалом це було й непогано, здалеку їх на мосту не вбачать, загорілося б тільки дерево…

Бритвін з Данилом зосталися на узліссі край дороги, а Маслаков зі Стьопкою майже підбігцем попрямували дорожнюю узбочиною. Мимохідь Маслаков декілька разів озирнувся, і в тих його позирках Стьопка згледів тривогу. Воно й зрозуміло: виходило не так, як було в думках, додавалися ризики, надія на успіх меншала. По суті, вони діяли тепер на славетний «нехай», навмання, хоч видимої небезпеки поки не відчувалося, негода добре ховала їх — а може, і пощастить? Відкладати ж навряд чи буде розумно, бо коли розійдеться дощ і намочить на мосту грязь та колоддя, скільки тоді потрібно буде чекати, допоки все це висохне. Знову-таки — тепер сприяє Великдень: все ж поліцаям також охота посвяткувати.

Стьопка ледь устигав за Маслаковим, вони вже майже бігли, командир раз по раз озирався, та на дорозі, здається, було пусто.

— Саме такий час, панімаєш? Удень там їх варти нема. А на ніч іще не встигли. Якби ж не дощ оце.

Вони все намірялися бігти, але Маслаков умисне стримувався — либонь, щоб не відриватись од Стьопки або не викликати підозру, якщо хто з’явиться назустріч. Автомат свій він тримав напоготові, прикладом під пахвою. Стьопка гвинтівку ніс на плечі, чіплянка її десь на шиї стягувала шкіру, чиряки на шиї боліли, але він не міг навіть зупинитися, щоб змінити руку з каністрою.

— Ти по верху. А я внизу. Поллєш, а я знизу підпалю. Тільки акуратно, щоб на землю не лилося. По колодах.

— Знаю.

— Крайню від води опору. Загориться! Повинна загорітись. І поглядай за міст. Щоб з Круглян хтось не наскочив.

У вищирений Стьопків чобіт набилося піску, нозі стало мулко, хлопець трохи накульгував. Соснячок зостався вже далеченько ззаду, вони були одні на пустій дорозі; дощик якось роздумливо лопотів по дорожньому пилу, який смердів, беручися зверху мокрою віспуватою скоринкою.

Міст був близенько, вже видний став парапет, частка його була обломлена з кінця і звісилася над водою. Насип побільшав, дорога на ньому стала твердіша, пісок залишився ззаду, і Стьопка на ходу трусонув у повітрі чоботом — щоб висипати те, що муляло. Мабуть, для застороги Маслаков перебіг на другий бік, йому вже треба було спускатись під насип, але командир зволікав, пильно видивлявся крізь дощ уперед, на міст.

І раптом з дощового присмерку на пустому за секунду до того мосту з’явилася постать.

Маслаков ніби спотикнувся, зменшив крок, Стьопка також стишив ходу, ноги зразу стали важчими, ніж секундою раніш, і огидно подригували в колінах. Постать — не зрозуміти здаля — чи то стояла, чи то потрохи ворушилася, ідучи вдовж парапету. Невже хтось із запізнілих перехожих чи, не дай бог, охорона — тоді справа їх кепська. В абсолютному нерозумінні вони, одначе, йшли, катастрофічно хутко зближаючись із нею, бо сховатися тут було ніде, а тікати не випадало — їх уже вбачили.

Втім півхвилини той, на мосту, нічим не виявляв свого наміру, лише, здається, спинився біля зламаного парапету і — це відразу вчулося обом — крізь присмерк уважно подивився на них. Вони також пильно стежили за ним, готові вхопитися за зброю, як він раптом крикнув щось полохливо-загрозливе і зник. Спершу вони обидва спинилися — здалося, він скочив під міст або якось дивно провалився крізь настил. Але відразу ж у присмерку гостро блиснуло, і луна гвинтівкового пострілу сколихнула обшир.

Це була жахлива несподіванка, якої вони не передбачили, і тепер обидва разом шаснули з дороги під насип — Стьопка по один, а Маслаков по другий його бік. Хлопець, мабуть, не дуже спритно, розгонисто сковзнув з каністрою, міцно забив стегно і боком сповз до половини схилу. Миттю він схопився за гвинтівку, хутенько смикнув затвор, але не вистрілив — ткнувся лицем у землю: кулі в двох місцях біля нього, пирснувши рінню, довбнули насип. Від моста стріляли — торопко, сполохано, але знов, як на зло, того, хто бахав, не було видно, над дорогою тільки пронизливо дзизкало — мабуть, по той бік насипу. Маслаков, одначе, мовчав, і Стьопка також затаївся, стих на схилі, не наважуючись розкривати себе і все дивлячись у той бік, до моста: чекав, коли побіжать, щоб жарнути вже впритул, напевно.