Еріх Ремарк - Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю

— Що за чортівня! — озвався Керн. — Де це ми?

Студент засміявся.

— У поліції, братику. День-два подержать і випустять.

— Мене — ні. — Керн озирнувся довкола. У камері, крім нього, було ще семеро; опріч білявого, самі євреї. Рут серед них не було.

Білявий студент знову засміявся.

— Чого ви так оглядаєтесь? Думаєте, схоплено не тих, кого слід? Помиляєтесь, любий мій! Не забіяка, а побитий винен! Бо він був причиною звади. Найновіший погляд!

— Ви не бачили, що сталося з дівчиною, котра була коло мене? — спитав Керн.

— З дівчиною? — Білявий на мить задумався. — Та, мабуть, нічого. А що з нею могло статися? Адже дівчат у бійці не чіпають.

— Ви певні цього?

— Атож. Майже певен. Та й поліція ж зразу прибігла.

Керн похнюпився. Отож-то й є, що поліція… Правда, паспорт Рут іще дійсний, нічого страшного їй не могли зробити.

— А крім нас вісьмох іще кого-небудь забрали? — спитав він.

Білявий похитав головою.

— Навряд. Я був останній. До мене вони ледве наважились під-ступитися.

— Точно нікого?

— Нікого. Якби ще кого взяли, то й він був би тут. Адже ми ще у вартівні.

Керн зітхнув із полегкістю. Видно, справді з Рут не сталося нічого.

Білявий студент насмішкувато дивився на нього.

— Що, похмілля? З невинуватими завжди таке буває. Коли вже терпіти, то краще, як є за що. По суті, єдиний, хто потрапив сюди згідно з добрим старим законом, це я. Адже я встряв у бійку з власної охоти. От тому я й не журюся.

— О, це було вельми шляхетно з вашого боку.

— Ет, шляхетно! — зневажливо відмахнувся білявий. — Я сам давній юдофоб, але ж н£ можна спокійно стояти й дивитися на таке свинство. А у вас, треба сказати, один раз вийшов чудовий прямий удар. Різкий, блискавичний! Займалися коли-небудь боксом?

— Ні.

— Так треба зайнятися. У вас непогані здібності, ви тільки надміру запальний. Якби я був єврейським папою, я видав би буллу, щоб усі євреї щодня одну годину вправлялися в боксі. Побачили б ви тоді, як притихли б перед вами ці хлоп’ята.

Керн обережно помацав голову.

— Зараз мені не до боксу.

— Гумовий кийок, — спокійно пояснив студент. — Наша славна поліція… Завжди на боці переможця. Нічого, до вечора ваша голова одійде, і почнемо вправи. Однаково ж робити нам тут нема чого. — Піднявши на нари свої довгі ноги, він оглядівся по камері. — От ми вже й відсиділи дві години. Ну й нудота ж тут! Якби хоч карти, заграти в «чорного Петера» абощо, це ж будь-хто вміє! — Він окинув зневажливим поглядом студентів-євреїв.

— Карти в мене є! — Керн поліз у кишеню. Штайнер ще того разу лишив йому на згадку колоду шулера Фреда, і він носив її відтоді завжди при собі, мов якийсь талісман.

Студент глянув на нього з повагою.

— Низько кланяюсь! Тільки не скажіть мені тепер, що ви вмієте грати лише в бридж. Євреї ж більш ні в що не грають.

— А я тільки наполовину єврей. Я граю в скат, тарок, яс і покер, — відказав Керн не без гордості.

— Шикарно! Тоді я перед вами пасую. У яс я не вмію.

— Це швейцарська гра. Я вас навчу, коли хочете.

— Добре. А я зате дам вам кілька уроків боксу. Обмін духовними цінностями.

Вони грали до самого вечора. Студенти-євреї тим часом дискутували про політику та справедливість, але так і не дійшли якогось висновку. Керн із білявим грали спершу в яс, потім у покер. Керн виграв у покер сім шилінгів, не осоромивши свого вчителя Штайнера. Туман у його голові потроху танув. Він намагався не думати про Рут: однаково помогти їй він ніяк не зможе, тільки себе вимучить думками. А йому для допиту треба мати спокійні нерви.

Білявий зібрав карти й сплатив Кернові свій програш.

— Ну, тепер друга частини програми. Починаємо робити з вас другого Джека Демпсі.

Керн підвівся. Він почувався ще зовсім кволим.

— Боюся, нічого не вийде. Моя голова ще не витримає другого удару.

— Вашої голови вистачило на те, щоб виграти в мене сім шилінгів! — усміхнувся білявий. — Подолайте в собі жалюгідного страхопуда! Хай озветься у вас кров забіяки-арійця! А гуманну іудейську половину вашого «я» заженіть у кут!

— Та я вже цілий рік це роблю.

— Чудово. Отже, голову поки що будемо щадити. Почнемо з ніг. Легкість ніг — це головне в боксі. Боксер повинен пританцьовувати. Пританцьовуючи, вибивають своєму партнерові зуби. Ніцше на практиці!

Білявий став у боксерську стійку, погойдався на напівзігнутих ногах і зробив кілька поперемінних кроків уперед і назад.

— Повторюйте за мною!

Керн повторив його рухи. Студенти-євреї облишили свою дискусію. Один із них, в окулярах, підвівся й спитав: